Розділ 15

Вихор, створений паном Петром, досяг критичної межі. Браслет на його руці почав яскраво пульсувати, висмоктуючи світло з усього приміщення, але наша Команда була непохитною. Ми відчули, що в цей момент магія не просто з’єднала нас — вона зробила нас провідниками справжньої сили природи.

— Ти шукав ключі до чужих дверей, Петре, але забув, що двері не відчиняються насильно! — вигукнула я, спрямовуючи весь свій Вогонь не на нього, а на браслет.

Ліля вдарила в підлогу, створюючи потужний земляний поштовх, що розхитав опори вихору. Майя спрямувала потік енергії, який «охолодив» розпечену темряву, а Надя своїм повітряним щитом відштовхнула рештки тіней. У цей момент браслет, не витримавши нашої синхронної атаки, почав тріскатися.

Пан Петро скрикнув, коли магічний зв'язок розірвався. Його сила, яку він накопичував роками, вирвалася з-під контролю, розсіюючись у повітрі іскрами, що танули, не торкаючись підлоги. Самого сусіда відкинуло до стіни, і він безсило опустився на бетон. Його обличчя знову стало звичайним, сірим і тепер — по-справжньому старим.

Зал фабрики повільно заспокоївся. Фенрір підійшов до нього, пильно дивлячись у вічі, але не нападаючи — він відчував, що ворог більше не має сил.

— Чому... чому ви не забрали мою силу собі? — прошепотів Петро, дивлячись на свої порожні руки. — Ви могли б стати богами в цьому світі.

— Ми не боги, — відповіла я, підходячи ближче. — Ми просто дівчата, які знають, де справжня цінність. Світло не потребує підкорення, воно потребує того, щоб його берегли.

Ми вийшли з фабрики, коли над Реваківкою вже займався світанок. Це була важка ніч, але ми знали: завтра почнеться інше життя. Я відправила останній файл через ментальний зв'язок у свій «Букнет-блокнот», зафіксувавши все, що сталося.

Тепер, коли я їду до баби Галі на цілий місяць, я знаю одне: моя місія як Провідниці Світів тільки починається. Нехай у мене не буде телефону, але в моєму серці і в моєму зошиті — ціла історія, яку ми напишемо разом. Магія Фенріра завжди зі мною, а значить — будь-які духи, що бентежать бабусю, будуть вигнані, і я зроблю все, щоб у Реваківці запанував спокій.

Кінець книги — це лише чиста сторінка для нової пригоди.