Чотири Стихії: Магія Абсолюту. Книга 2
Розділ 13
Світло, яке я вивільнила, було не просто вогнем — це було саме життя, втілене в чистій енергії. Господар тіней здивовано відсахнувся, закриваючись від золотого сяйва, наче від найсильнішої кислоти. Його чорні батоги миттєво розпалися на попіл, не торкнувшись навіть мого одягу.
— Що ти робиш?! — прохрипів він, і в цьому крику вперше прозвучав справжній, людський страх.
Я наступала, не збавляючи темпу. Кожен мій крок залишав на бетонній підлозі фабрики розпечені відбитки, а повітря навколо почало нагріватися, наповнюючись ароматом озону. Фенрір і Шарик, відчувши мій успіх, знову кинулися в бій, відганяючи залишки тіней, які намагалися прийти на допомогу своєму пану.
— Я показую тобі правду! — відповіла я, і мій голос звучав наче звідусіль одразу.
Я спрямувала потік чистого світла прямо в обличчя ворога. Його балахон почав тліти, а маска, що приховувала обличчя, видала тонкий, високий звук — наче скло, що не витримує тиску. Велика тріщина з'явилася на рівні чола, розбігаючись далі вниз, прямо через те місце, де мали б бути очі.
Фіолетове полум'я в його погляді почало згасати, замінюючись на щось інше... Щось, що змусило мене на мить зупинитися від подиву. Крізь тріщини маски пробивалося не темне сяйво, а тьмяне, людське світло.
— Ні... цього не може бути... — прошепотіла я, коли останній шматок маски з тріском відпав і впав на підлогу.
#1488 в Фентезі
Відредаговано: 06.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
