Розділ 11

Настав момент істини. Господар тіней, поглинутий своїм темним бурмотінням, навіть не підозрював, що під його ногами вже зібралася справжня стихійна буря. Ми перезирнулися — у кожному погляді я бачила не страх, а кришталево чисту рішучість Провідниць Світів.

— Зараз! — скомандувала я.

Ми синхронно вистрибнули з-під люка, наче розірвана пружина. В одну мить тиша занедбаного цеху була розірвана нашим бойовим кличем.

— Земля, зв’яжи! Повітря, розсіюй! Вода, змий! Вогонь, випали! — залунали наші голоси, зливаючись у єдиний резонанс.

Ліля вдарила долонями по бетонній підлозі, і з-під ніг господаря тіней вирвалися масивні кам’яні пута, які миттєво обплели його ноги, не даючи зрушити з місця. Надя змахнула руками, здіймаючи такий потужний вихор, що фіолетовий дим ритуалу розлетівся на дрібні клаптики, наче рваний папір.

Господар тіней здригнувся і різко обернувся. Під його балахоном не було обличчя — лише пульсуюча порожнеча, яка вмить спалахнула люттю. Він спробував випустити зустрічний потік темряви, але Майя вже була напоготові. Вона спрямувала водяну стіну, яка вибухнула прямо перед ним, перетворюючи його магію на пару.

Але найстрашніше було попереду: фіолетові тіні, відчувши небезпеку для свого господаря, з вереском кинулися до нас з усіх кутків цеху. Їх були десятки, ціла армія холодного мороку!

— Фенріре, Шарику, в атаку! — вигукнула я.

Мій вовк-фамільяр перетворився на смугу синього світла, пробиваючись крізь натовп тіней, розкидаючи їх своїми магічними пазурами. Шарик, маленький, але безстрашний, гавкав так, що саме його гавкіт змушував монстрів здригатися — це був гавкіт справжнього захисника, освячений нашою магією.

Я відчула, як мій власний Вогонь досяг піку. Я була Провідницею, і це був мій час. Я спрямувала весь накопичений Абсолют у центр залу, прямо на господаря тіней. Світло, яке вирвалося з моїх рук, було яскравішим за тисячу зірок. Це був удар, здатний очистити все навколо від будь-якого мороку.

Зал здригнувся. Усе навколо потонуло в сліпучому білому сяйві, а фіолетові тіні почали розчинятися в повітрі, наче їх ніколи й не існувало.

— Це за наш дім! За все, що ви намагалися відібрати! — прокричала я, відчуваючи, як магія розливається по венах.

Битва, до якої ми готувалися, досягла свого апогею. Тепер залишалося лише одне питання: чи зможе господар тіней витримати прямий удар Магії Абсолюту, чи його маска впаде, відкривши нам свою справжню подобу?