Розділ 7

Оплески лунали повільно, лунко й неймовірно холодно. Ми з дівчатами миттєво розвернулися, знову стаючи в бойову позицію. Мій Вогонь на кінчиках пальців спалахнув із новою силою, а Фенрір грізно вишкірив ікла, закриваючи собою маленького Шарика, який загарчав так сильно, як тільки дозволяли його цуценячі голосові зв'язки.

З-за стовбура старого розлогого клена повільно вийшла жінка. Вона була вдягнена в довгий темний плащ, а її очі світилися тим самим неприємним, брудним фіолетовим світлом, яке ми щойно випалили з дупла дуба. На її обличчі застигла хижа, задоволена посмішка.

— Ну треба ж, які талановиті дівчатка, — процідила вона крізь зуби, оглядаючи нашу команду з ніг до голови. — Значить, це ви знищили моїх маленьких паразитів у Реваківці? І тепер заважаєте мені збирати врожай тут, у місті?

— Хто ти така?! — вигукнула я, виступаючи на крок уперед. Надійна лисичка Міла за спиною Наді напружила лапи, готова будь-якої миті кинутися в бій.

— Я та, хто стежить за кожним вашим кроком, — підігріла атмосферу зла відьма-шпигунка. — Твоя сила Провідниці Світів, Аню, занадто помітна. Мій господар прагне отримати Магію Абсолюту, і якщо ви думаєте, що захистили свій затишний дім, то глибоко помиляєтеся. Ваша родина вже під нашим наглядом.

Від цих слів у мене всередині все похололо. Вона говорила про маму, про бабусю Олену... Ця потвора сміла погрожувати моїй родині!

— Назад! — люто крикнула Надя, і навколо її рук закрутився гострий повітряний потік.

— О, маленька повітряна відьма хоче погратися? — шпигунка зневажливо пирхнула й різко змахнула руками.

З-під її плаща вирвалася величезна хвиля чорного туману, яка стрімко полетіла прямо на нас, намагаючись засліпити й схопити команду Чотирьох Стихій. Нам довелося приймати бій на повну силу!

Чорний туман стрімко наближався, закриваючи собою денне світло й дихаючи крижаним холодом. Але ми не здригнулися. Команда Чотирьох Стихій діяла як один злагоджений механізм!

— Фенріре, тримай щит! — голосно скомандувала я.

Мій вірний вовк-фамільяр вискочив уперед, і його сині руни спалахнули захисним бар'єром, стримуючи першу хвилю темряви. Маленький Шарик відважно стояв поруч із вовком, грізно гарчав і ні на крок не відступав, захищаючи нас із Надею.

— Тобі не залякати нас, і ти не торкнешся нашої родини! — крикнула я шпигунці.

Я витягнула руки вперед, і з моїх долонь вирвався сліпучий, бурхливий Вогонь. Полум'я Провідниці Світів яскравим спалахом урізалося в чорний туман, змушуючи його з шипінням танути й розсіюватися. Надя миттєво підхопила мою атаку, спрямувавши потужний потік Повітря, який розігнав залишки темряви врізнобіч, відкриваючи нам прямий шлях до відьми.

Ліля та Майя зреагували блискавично. Ліля вдарила руками об землю, і товсте коріння дерев вирвалося з-під трави, намагаючись міцно зв'язати ноги шпигунки. Водночас Майя зібрала всю воду з повітря навколо і спрямувала на відьму крижаний водяний таран.

Зла відьма не чекала такої швидкої й потужної відсічі. Побачивши, що Магія Абсолюту летить прямо на неї, вона люто засичала:

— Ви ще пошкодуєте про це! Ми зустрінемося знову, Провіднице!

Вона різко кинула під ноги фіолетову капсулу. Пролунав гучний хлопок, простір затягнуло густим димом, і коли через секунду наш вітер розвіяв його, на галявині вже нікого не було. Шпигунка зникла, залишивши по собі лише неприємний запах паленого туману.

Шарик миттєво підбіг до місця, де щойно стояла відьма. Він почав активно порпатися носом у траві й раптом тихо тявкнув, привертаючи нашу увагу. Коли я підійшла, то побачила, що песик знайшов у густих заростях дивну річ. Це був маленький чорний амулет у формі розколотого кристала, всередині якого все ще пульсувало слабке фіолетове світло. Шпигунка впустила його під час утечі.

— Це підказка, — тихо сказала Ліля, підходячи ближче. — І здається, вона приведе нас до того, хто стоїть за всіма цими нападами.

Я обережно підняла амулет, відчуваючи, як мій Вогонь застерігаюче запек у пальцях. Битва в парку завершилася, але ми розуміли: це лише початок великої гри, і наша варта стає ще небезпечнішою.