Розділ 6

Ми не могли чекати ні хвилини. Залишити це лігво посеред парку означало піддати небезпеці не лише дерева, а й увесь наш дім, маму, бабусю Олену та наших пухнастих улюбленців. Наша варта покликана захищати, і Команда Чотирьох Стихій була готова діяти тут і зараз!

— Дівчата, стаємо в коло! — скомандувала я, відчуваючи, як мій Вогонь Провідниці Світів виривається прямо з долонь, яскраво освітлюючи темні хащі парку. — Об'єднуємо сили в один Магічний Абсолют. Роздавимо це гніздо!

Шарик відважно вискочив наперед, закриваючи нас своїм маленьким тілом і загрозливо загарчав на фіолетовий серпанок, що виповзав із дупла. Мій вірний вовк-фамільяр Фенрір став поруч із ним, його сині руни спалахнули на повну потужність, створюючи навколо нас захисне поле на випадок контратаки.

— Я готова! — вигукнула Надя, піднімаючи руки до неба.

Її лисичка Міла змахнула хвостом, і навколо старого дуба здійнявся шалений, свистячий вихор Повітря, який заблокував усі виходи для тіней, не даючи їм розлетітися парком.

— Земля почує мій заклик! — Ліля вдарила стопою об коріння, і міцні зелені пагони плюща миттєво обплели стовбур, запечатуючи тріщини в корі.

— Вода, до бою! — Майя спрямувала потужний водяний потік прямо в центр повітряного вихру.

Я заплющила очі, концентруючи весь свій палкий Вогонь, і спрямувала його в саму гущу нашої спільної магії. Наші чотири стихії злилися в один сліпучий, різнокольоровий промінь Абсолюту. Зі страшним гуркотом магічна енергія вдарила прямо в дупло закинутого дуба!

Фіолетові тіні всередині лігва злісно й відчайдушно заверещали, намагаючись чинити опір, але сила чотирьох відьом та наших фамільярів виявилася смертельною для них. Спалах світла — і фіолетове гніздо розлетілося на тисячі дрібних іскор, які миттєво розтанули в повітрі, очищаючи старе дерево від паразитів.

Коли дим розсіявся, парк знову став звичайним, зеленим і сонячним. Шарик задоволено гавкнув і підбіг до мене, крутячи хвостиком, а Фенрір схвально кивнув своєю могутньою головою. Ми зробили це! Гніздо знищено.

Але раптом, коли ми вже збиралися полегшено зітхнути, з-за сусіднього дерева почулися повільні, спокійні оплески... Хтось спостерігав за нашою битвою від самого початку.