Розділ 5

Швидко доївши неймовірно смачні мамині млинці та заспокоївши дорослих, ми з дівчатами повернулися до кімнати. Нам потрібно було терміново розібратися, звідки в місті взялася нічна тінь, адже спокій нашого дому опинився під загрозою.

— Ну що, Командо, час для справжнього міського розслідування, — рішуче промовила я, одягаючи улюблені кросівки. — Фенрір, друже, ти з нами?

Військовий вовк-фамільяр у відповідь лише гордо підвівся, даючи зрозуміти, що свою Провідницю Світів саму не відпустить. Надина лисичка Міла грайливо крутнулася навколо ніг, а маленький чорний песик Шарик відважно підбіг до дверей, голосно показуючи, що він готовий вести нас у бій. Сова Глаша та кішка Перлинка залишилися на варті в кімнаті під наглядом нашої котячої банди, яка все ще підозріло косилася на шафу, де нещодавно зникла невидима ковбаса.

Ми таємно вийшли з будинку й опинилися на затишній міській вулиці. Сонце світило яскраво, навколо ходили звичайні перехожі, які навіть не здогадувалися про існування магічного світу. Проте Шарик одразу ж повівся дуже дивно. Він опустив носа до землі, нашорошив вуха й почав упевнено кружляти біля кущів троянд, де ми вночі розбили монстра.

— Дивіться! — раптом вигукнула Надя, вказуючи пальцем на асфальтну доріжку прямо за нашою хвірткою.

Я примружилася й активувала своє магічне бачення Вогню. Прямо на сірому асфальті, невидимі для звичайних людей, чітко проступали дивні, фіолетові плями, які злегка світилися й пахли липким нічним туманом. Це були сліди тієї самої тіні! Вони тягнулися вздовж паркану й повертали в бік старого, занедбаного парку на околиці нашого району.

— Моя магія Землі відчуває, що цей слід веде з місця, де природа дуже слабка й виснажена, — занепокоєно прошепотіла Ліля, стискаючи кулаки.

— Тоді не гаймо часу. Наша варта триває навіть удень, — відповіла я, і ми з дівчатами швидко рушили за Шариком, який упевнено біг по фіолетовому сліду, наче справжній магічний шукач. Попереду на нас чекала нова таємниця міських вулиць.

Я підійшла ближче і простягнула руку. На кінчиках пальців знову заіскрився мій Вогонь, але цього разу він не грів, а наче намагався «прочитати» залишки енергії.

— Це не просто тіні, — прошепотіла я. — Це паразити. Вони не просто нападають, вони живляться магією нашого світу. Якщо ми їх не зупинимо, цей парк — а може, й весь наш район — перетвориться на мертву зону.

Шарик раптом зупинився біля величезного розлогого дуба, стовбур якого був оповитий густим плющем. Песик почав завзято гавкати на дерево, а Фенрір тихо загарчав, виставивши вперед лапу, наче захищаючи нас від того, що ховалося за стовбуром.

— Дивіться, там дупло! — Надя вказала на отвір у дереві, з якого струменів ледь помітний фіолетовий серпанок.

Ми обережно підійшли до дуба. Зсередини долинав дивний звук — ніби шепіт тисячі голосів, що зливалися в один монотонний гул. З дупла повільно виповзала ще одна тіньова змія, схожа на ту, що ми перемогли вночі. Але вона була не одна — за нею з темряви дупла визирало ще декілька пар блискучих, холодних очей.

— Їх ціле гніздо... — прошепотіла Ліля, і її магія Землі змусила коріння дуба здригнутися, наче дерево намагалося скинути з себе цей темний тягар.

Ми зрозуміли: ми знайшли не просто ворога, а головне джерело, яке «інфікувало» наш дім. І ситуація була набагато серйознішою, ніж ми спочатку думали. Команда Чотирьох Стихій зібралася в щільне коло. Ми не могли відступити, бо за нашими спинами був дім, мама, бабуся й наша велика котяча родина.