Луїза і Анна - Марія

Анна - Марія ще тримала чашку чаю, коли Луїза зробила легкий рух рукою — і кімната миттєво змінилася. Світло стало яскравішим, на столі з’явилися книги, трави й навіть маленький кулон, який Анна - Марія раніше ніколи не помічала.
— Це… ти зробила це сама? — здивовано прошепотіла Анна - Марія.
— Так, — кивнула Луїза. — Мій дар універсальний. Я можу змінювати простір, відчувати енергію, допомагати людям, лікувати… — вона зробила легкий рух пальцем, і кулон злетів у повітря, обертаючись. — І все це незалежно від того, чи хтось поруч.
Анна - Марія затримала подих. Її дар передбачення дозволяв бачити майбутнє, але такого вона ще ніколи не відчувала: універсальна сила, яка поєднувала всі можливості одразу.
— Тобі не страшно, що можна помилитися? — тихо спитала вона.
— Страшно завжди, — посміхнулася Луїза, — але якщо використовувати дар на добро, страх перетворюється на контроль і точність.
Анна - Марія зробила крок уперед і відчула, як повітря навколо ніби відгукується на її намір.
— Тепер я розумію, чому ти могла знайти мене, — сказала вона. — І чому ти на стороні добра.
Луїза простягла руку:
— Готова спробувати разом зі мною?

Анна - Марія глибоко вдихнула, відчула тепло в грудях і кивнула. І з цим кивком вони обидві опинилися на порозі нового світу — світу, де дари могли змінювати не лише реальність, а й майбутнє.

Луїза й Анна - Марія стояли на м’якому покритті лісової галявини, де сонячні промені падали крізь високі дерева. Все навколо виглядало звичайно, але дівчата відчували тонку енергію: простір підпорядковувався дару, а не законам звичного світу.
— Добре, — сказала Луїза. — Перше випробування: знайти джерело енергії, яка тут збурює навколишнє середовище.
Анна - Марія закрила очі і зробила глибокий вдих. Її дар передбачення дозволив відчути, куди рухатися, ще до того, як щось трапиться.
— Туди, — тихо сказала вона, показуючи рукою. — Через п’ять секунд на галявині з’явиться щось незвичне.
Луїза посміхнулася:
— Зараз побачимо.
Вона простягла руку, і простір перед ними трохи здригнувся, немов водна гладь. Мить — і на галявині виник маленький кристал, який світиться м’яким блакитним світлом.
— Саме він, — підтвердила Анна - Марія.

— Я бачила його появу у майбутньому.
— Тоді робимо це разом, — сказала Луїза. Легким рухом пальців вона підняла кристал у повітря, і він засяяв яскравіше, немов реагуючи на її силу.
— Я можу направити енергію кристала, — додала Луїза, — а ти слідкуєш, щоб вона не завдала шкоди.
Анна - Марія зосередилася, відчуваючи течію магії крізь себе. Вона спрямувала енергію так, щоб вона рівномірно розповсюджувалася по галявині, не шкодячи жодній травинці.
— Вийшло! — вигукнула Луїза, коли світіння кристала стало м’яким і спокійним.
— Це було… неймовірно, — прошепотіла Анна - Марія, ще не відходячи від захоплення. — Я вперше відчула, що мій дар може працювати у поєднанні з чимось таким потужним.

— І це лише початок, — усміхнулася Луїза. — Уявляєш, що ми зможемо робити разом, коли навчимося контролювати наші дари ще більше?
Анна - Марія глибоко вдихнула і кивнула. Світ навколо став трохи світлішим, ніби визнаючи початок їхнього спільного шляху.

Вони рухалися лісовою стежкою, коли перед ними несподівано виріс темний клубок енергії. Він метушливо рухався, шукаючи, кого вхопити, і простір навколо здригнувся.
— Це… небезпечно, — прошепотіла Анна - Марія, відчуваючи крихку мить майбутнього, коли вони могли б постраждати.
— Не хвилюйся, — спокійно сказала Луїза. — Я можу нейтралізувати його, але мені потрібна твоя допомога.
Анна - Марія глибоко вдихнула, концентруючись на передбаченні наступної миті. Вона підказала Луїзі:
— Через дві секунди він спрямує енергію праворуч. Тобі треба закрити цей напрямок.
Луїза підняла руки, і простір навколо темного клубка почав тремтіти. Її універсальний дар миттєво відчув слабкі місця енергії, і вона спрямувала потік світла, що розсіяв частину темряви.
— Добре, ще трохи… — голос Анни - Марії був твердий. — І тепер!
Луїза одночасно підняла другу руку, і темний клубок повільно розтанув у повітрі, залишивши лише легкий холодний подих.
— Ми це зробили, — прошепотіла Анна - Марія, ще відчуваючи трепет. — Твої здібності неймовірні… а наші дари разом… це зовсім інший рівень.
— І це тільки перше випробування, — усміхнулася Луїза. — Уявляєш, скільки ми зможемо робити, коли навчимося працювати синхронно?
Анна - Марія кивнула, відчуваючи, що вперше її дар справді знайшов свій «партнерський» баланс.

Дівчата підійшли до великої будівлі з темного каменю, де високі вікна відбивали сонячне світло. На порозі стояли дві жінки — обидві усміхнені, але різні: одна світловолоса, з блакитними очима, інша — рудоволоса, з зеленими.
— Ласкаво просимо, — сказала Людмила, трохи кивнувши. — Анно - Маріє, рада бачити тебе тут.
— А ти, Луїзо, — додала Богдана, — ти вже готова показати, на що здатна?
Дівчата обмінялися поглядами і відчули хвилю передчуття: попереду їх чекали випробування, навчання і новий рівень контролю над даром.
— Все починається зараз, — промовила Богдана. — І ви не одні. Ми будемо поруч, поки не навчитеся працювати разом.
Анна - Марія і Луїза зробили крок уперед, і важкі двері будівлі тихо відчинилися перед ними.