Тимур

Тимур ішов додому після тренування в спортзалі. Вечірнє повітря було прохолодним, а він думав про нічні вправи та майбутні плани. Раптом почув покликання:
— Тимуре!
Хлопець обернувся і відчув легке здивування: перед ним стояв незнайомець. Чоловік був трохи нижчий, з темним волоссям, тоді як у Тимура світле. Погляд незнайомця спокійний, але уважний.
— Доброго дня. Ви Тимур Марченко? — запитав чоловік.
— Так… А звідки ви мене знаєте? — насторожено відповів Тимур, відчуваючи, що ситуація дивна.
— Мене звуть Кирило Писаренко. Я знаю про ваш дар телепортації.
— Звідки? — здивовано повторив Тимур, майже не вірячи своїм вухам.
— Я наставник організації, яка допомагає розвивати надзвичайні здібності, — спокійно відповів Кирило.
Тимур дивився на нього так, ніби йому щойно повідомили про життя на Марсі.

— То я такий не один? — пробурмотів він.
Кирило легенько посміхнувся. І тут же, ніби граючи з простором, зник. З’явившись за кілька секунд поряд із Тимуром.
— Ого… А як ви допомагаєте розвивати здібності? — випалив хлопець, все ще не зовсім вірячи, що це реально.
— Ось моя візитка. Ви можете зайти на сайт і переглянути інформацію. Рішення залишається за вами, — сказав Кирило і протягнув йому маленьку картку з тисненою емблемою. Потім так само швидко зник, залишивши після себе легке тремтіння повітря.
Тимур стояв, тримаючи в руках картку, і відчував дивне тепло, ніби щось велике тільки починалося.