4. Мій багач

4. Мій багач

Це був дивовижний ранок! Я прокинулася, перечитала тричі повідомлення від Алекса. Ну, добре, шість разів і один раз наполовину, бо треба було кавоварку вимкнути. Техніка зашипіла, повідомляючи мені, що час відірватися від телефону і починати реальне життя. Та реального не хотілося! Подумалось, що я не знаю, звідки Алекс. Яка його країна. Судячи з імені — Америка або Англія. Мені пощастило ще й у тім, що він досконально знав українську. Бо з моїми скудненькими знаннями англійської ми б далеко не заїхали.

Вмикаю Бруно Марса на всю дозволену у гуртожитку гучність і починаю свої збори на… ні, не роботу, а на прогулянку! У мене сьогодні вихідний. Хочу сходити просто прогулятися по місту, зробити багато селфі, поїсти морозива, бо ж вже третя неділя літа, а я ще жодного Ескімосика не з‘їла.

Півгодини мені знадобилося, щоб підрівняти волосся, підфарбувати обличчя по мінімуму і одягти легкий, дешевенький, проте дуже стильний сарафанчик небесного відтінку. До нього у додаток йдуть комфортні сандалі на товстій підошві та ремінцях на щиколотці і сумочка через плече. Перевіряю: дзеркальце, розчіска, гаманець із п’ятисоткою та картками-скидками для супермаркетів і, звичайно, телефон. Все ж таки маю я надію, що Алекс відречеться від нашої традиції розмовляти тільки ввечері і коротко вранці та напише мені вдень, як знак… Стоп! А чого самій йому не написати?

Це було помутніння розуму. Три секунди і повідомлення із текстом «Доброго ранку, зайчику!» було відправлено адресату на ім’я «Алекс».

ЗАЙЧИКУ??? Я серйозно? Що на мене найшло? Господи!

Вмикаю знову. Прочитано. Прочитано!!!! Але відповіді немає. Та й не в онлайні вже. Здається, я облажалася. Не вживаю таких слів. Але інакше тут не сказати. Ну який зайчик?! Лишенько. Тепер чекати весь день на його відповідь, яка, я дуже сподіваюся, буде.

Дістаю з полички ключі від квартири. Іншою рукою відмикаю запірку і у своїх невеселих роздумах відчиняю двері…

• 0_0 –  мої очі! Хто-небудь прикрийте їх трішки, бо зараз вилізуть із орбіт.
• Оце так зустріч! – Чанг стояв у крутому піджаку на чорну футболку та стильних джинсах під білі масивні кросівки. Господи, у цього чоловіка таки є смак! У руці два стаканчика Старбаксної кави.
• Я тут…не…я не…я …тут – мої слова плуталися десь між моїм язиком і моєю гордістю. – Це квартира мого хлопця!
• У тебе є хлопець?
• Брата!
• То хлопця чи брата?
• А що, брат — це не хлопець? Це тобі що, дівчина?!
• У тебе є брат?
• Кузен!
• То брат чи кузен?
• Ми називаємо кузенів братами.
• Хто — ми?
• Українці?
• Я також наполовину українець і МИ взагалі не вживаємо слова «кузен».
• Кішки, - виголошую я!
• Кішки???
• Ага, це квартира кузенових кішок. Він їм окрему квартиру зняв. Проте, це ж тварини, сам розумієш, тому не можна їм шикарні апартаменти давати і все таке. Ось, квартира для котиків.
• Обожнюю котів. Можна подивитися? – робить крок до дверей.
• Ні! – зачиняю у нього перед носом. - Вони відпочивають.
• Ну добре. Нехай хлопце-братово-кузенові котики відпочивають.
• А ти що тут забув? – переводжу тему, поправляючи своє волосся.
• Після того, як ти зняла взуття, я зрозумів, що алкоголь із тебе ще не повністю вивітрився і вирішив провести тебе до дому.
• Ти мене переслідував?
• Переслідують маніяки незнайомих людей або сталкери відомих особистостей. Проте ти не знаменитість і я тебе знаю. Тож, можна зробити висновок, що я тебе не переслідував. І немає за що!
• Я вдячна повинна бути?
• Я тебе до самого дому довів!
• Це не мій….- розумію, що попалася. – Так мені не здалося, я реально чула гудіння авто вночі. Це був ти.
• Бінго.
• Але…
• Так?
• Що ти робиш тут сьогодні?
• Кава? – він протягує мені стаканчик ароматного напою. І хоча я вже закинулася двома літрами кавоварного напою, проте перед таким ароматом встояти просто не можу.
• Дякую і не розумію.
• Чого?
• ЩО ТИ ТУТ РОБИШ? – проговорюю ледь не по літерам.
• Жартуєш? – він робить ковток зі свого стаканчику.- Це вперше я зустрічаю жінку у багатотисячній оригінальній сукні і не менш коштовних туфлях, яка повертається додому, - він робить паузу, - СЮДИ!
• Я не….- проте він не дає мені завершити.
• … Яка знає цитати Шекспіра, вміє відрізнити оригінал Ролексу від підробки, втікає від солідного мільйонера і не проти пройтися босоніж до дому вночі, весь час піднімаючи очі на небо.
• …на зорі, - тепер вже перебиваю я, - вчора їх було на диво багато.
• Ось і захотілося побачити, хто ж ти вбіса така?- знову робить ковток своєї міцної кави.
• Дивися! – кажу зухвало. – Дешевий сарафан з торгового центру і босоніжки, куплені на ринку. Маленька кімнатка у гуртожитку з ванною кімнатою, в якій навіть роздягнутися складно, якщо руки в сторони на всю розкинеш. Двері з поганим замком, бо зачинити його можна з третьої, а той й четвертої спроби. Хочеш покажу? – повертаюся до дверей, засовую ключа, натискаю — не повертається. Дістаю, знову засовую та знову не вдається. Бішуся, дістаю….
• Тихіше, - він кладе свою руку на мою і ніжно відбирає ключа. Засовує до замкової щілини, натискає і…клац, двері зачинено. Дістає ключа, знову кладе свою руку на мій стиснений кулачок, розкриває його у долоню, кладе теплого залізного ключа на пальці. – З речами потрібно ніжно, тоді вони слухаються. Так само і з людьми.
• Слова маніпулятора, - видихаю я, вкладаючи ключа до сумочки.

Він сміється з моїх слів та кидає на мене односторонню посмішку. Я вже дуже добре знаю, що вона значить. Дівчинко, йому довіряти не можна. Запам’ятай!

• Які плани, фанатко котиків? – він крокує за мною до сходів.
• У мене вихідний. Гуляти йду.
• Де працюєш?
• Так я тобі й сказала!
• Куди йдеш гуляти?
• Та ні за що!
• Ну з першим я ще розберуся, а от з вихідним…
• Що? Що з вихідним?
• Підвезти! – ми виходимо на вулицю.
• Ні, дякую.
• Ти не розчула мою інтонацію. Я кажу, що ти їдеш зі мною.
• Я…не, - ледь не подавилася кавою. Останнім часом зі мною так часто подібне трапляється, що мимоволі задумаєшся, можливо, треба навчитися нормально пити напої!
• Будь-ласка, - Чанг відчинив двері свого авто.
• Я не поїду з тобою!
• А твоя подруга, як там її…. Клео… вона також трошки перебільшила свої можливості перед тими чоловіками?
• Куди поїдемо? – залітаю до салону і розумію, що мене перемогли. Нокаутом.