Глава 11

Вранці я прокинулася втомленою після довгого тренування, але думка про те, що сьогодні я зустрінуся з Максом, надавала мені сил. Ми домовилися, що він забере мене після того, як я закінчу покупки з мамою. Ми вирушили до магазину, щоб знайти мамі теплу куртку, адже осінь вже зовсім стає холодною, а вона все ще не могла вибрати ідеальну модель.

Мама вела мене через чергові ряди курток, знову і знову повторюючи, що ця точно буде холодною, бо в неї поганий наплвнювач й довго не прослужить. Я, зібравши терпіння, пробувала робити, але було видно, що вона не знайшла того, чого хотіла. Кожна була або занадто громіздка, або надто простенька. Мама вже почала здаватися нетерплячою, коли нарешті я знайшла ідеальну для неї: чорна, з класним підкладом, і довжина трохи нижче коліна і вишивкою на капюшоні, які вона обожнює.

— Ось це те, що ти шукаєш! — сказала я мамі з усмішкою, вона взяла її і притиснула куртку до себе. — Тобі йде.

— Непогана.

— Так, справді, вона саме така, як ти хотіла, — відповіла я, задоволена тим, що нарішті наші пошуки закінчуються.

Вже з покупкою в руках ми рушили до виходу, і саме тоді мені подзвонив Макс. Як завжди, його голос звучав теплим і знайомим.

— Привіт, Лі! — сказав він з іншого кінця. — Як справи? Як покупки?

— Привіт! Все добре і куртку знайшли, таку яку мама і хотіла, — відповіла я, радісно взявши пакет в руки.

— Супер! Я заберу тебе після магазину, — він знову посміхнувся в трубку. — Під'їду через п'ятнадцять хвилин, чекай мене на вулиці.

— Максим телефонував? — одразу питає мене мама, як тільки-но я відхилила дзвінок. 

— Так. Посидимо сьогодні в кафе. 

— То у вас все налагоджується? — з цікавістю в очах і з посмішкою на устах продовжує застосувати мене своїми питаннями. 

— Так, ми знову намагаємося побудувати нашу дружбу, — говорю не впевнено, адже сумнів, що у мене є до нього хоч маленька симпатія присутній.  

—Ой, доню! Яка дружба? Ти глянь на себе. Закохана по вуха! Я знаю…

— Ні, мамо! Завершили розмову, — перебиваю її. 

Я поклала телефон до сумки, і ми з мамою поспішили до виходу, де ми і попрщались. Коли я дісталася до вулиці, вже побачила його машину, припарковану поруч. Макс сидів за кермом, посміхаючись, і я відчула, як моє серце починає битися швидше. Він вийшов з машини, щоб відкрити мені дверцята.

— Привіт! — сказав він, коли я сіла в машину. — Готова нарешті відпочити від пошуків?

— Привіт, — я посміхнулася. — Звісно, готова, я так ще довго не ходила дуже давно! 

— Я гарантую гарний обід і відпочинок, — знову посміхнувся Макс, запускаючи двигун.

По дорозі ми сміялися та жартували. Відчуття, що між нами все більш комфортно, дозволяло мені забути про переживання, що залишилися вдома. Але чим ближче ми під'їжджали до місця, тим більше починала відчувати цікавість, що ж там чекає. І ось ми зупинилися біля затишного кафе, де через великі вікна виблискували м’які вогники.

Макс відчинив двері й провів мене до столика біля вікна. Кафе було невелике, але дуже затишне. В повітрі пахло свіжим випічкою та кавою, атмосфера була тепла, майже домашня.

Ми сіли за столик, який був у кутку, але біля нього постійно хтось проходив. Поки я уважно розглядала меню, Макс сміявся з чогось, що я не зрозуміла.

— Що смішного? — запитала я, посміхаючись.

— Ти так і не втратила звичку класти руку на лоба, коли перед тобою тяжкий вибір.. 

Я трохи червоніла, відчуваючи, як його слова піднімають настрій.

— Ти завжди мені про це нагадуєш, — пожартувала я.

Макс усміхнувся.

— Я правду кажу.

Але тут до нашого столика підійшла дівчина. Вона була гарною, високою, з коротким білявим волоссям, яке навіть не досягало плечей,і яскраво-зеленими очима. На ній було чорне плаття, яке підкреслювало її фігуру, і вона здавалася дуже впевненою в собі. Вона привітно посміхнулася Максу, і я відразу зрозуміла, що вони знайомі.

— Привіт, Максе! — сказала вона. — Як справи?

Макс відреагував з легкою посмішкою, але в його голосі була та ж м’яка теплота, яку я так любила.

— Привіт, Алісо, — він трохи помовчав, а потім додав: — Це Ліза, моя подруга. Ліза, це Аліса, моя одногрупниця.

Я простягнула руку, але дівчина навіть не звернула увагу на мене, знову перевівши погляд на Макса.

— Ого, ти й не сказав, що в тебе є така чудова подруга, — вона посміхнулася, послаблюючи свою позу і сідаючи за наш столик без запрошення. Дівчина все ж кинула на мене погляд і х осудом оцінила, мені здавалося вона зараз скривить свою не щиру посмішку. Так, сьогодні я була з хаотичною гулькою, у худі і джинсах, але це не означає, що потрібно прямо з таким осудом дивитися на людей, які тобі не подобаються,— Рада познайомитись, Ліза.

Я не могла не відчути, як у моєму серці прокидаються ревнощі. Ця дівчина явно зацікавлена в Максі, і її легкий флірт не залишав жодних сумнівів. А Макс, хоч і відповідав привітно, не виглядав налаштованим на щось більше, хоча як мені про це знати. У мене то досвіду немає. Проте навіть його легкий погляд на неї змусив моє серце стиснутися від незрозумілого роздратування.

Аліса продовжувала розмовляти, звертаючись до Макса, і час від часу кидала на мене невеликі погляди, ніби перевіряючи, як я реагую. Я намагалася залишатися спокійною, але на моєму обличчі, ймовірно, це не було дуже сховано.

— Максе, ти знаєш, — сказала вона, нахиляючись до нього і ніби випадково торкнувшись його руки, — ти завжди був таким загадковим, і ніколи не розповідав про своїх подруг. — і на її лиці знову розплавляється усмішка. 

Я не могла відвести погляду від цієї сцени. Моя серце почало битися швидше, і в голові миттєво виникли думки: Чому вона так до нього підходить? Що він про це думає? Можливо завтра на моєму місці сидітиме вона з квітами і слухатиме зізнання у коханні? 

Макс, видно, помітив мою реакцію, і швидко повернув розмову в інше русло.