Глава 1

Я нервово переходила з кутка в куток своєї кімнати, приміряючи різні сукні. Через чотири роки він повернувся! Мама пообіцяла, що сьогодні до нас прийде родина Максима на вечерю, і саме через це я не могла заснути через всю цю метушню та різні думки, які так в лізли до моєї голови. Чотири роки розлуки — багато часу для того, щоб звикнути до життя без його присутності, але тепер, коли він повернувся, моє серце все ще билося сильніше, коли я думала про нього. Сьогодні я знову побачу його, і він буде поруч, в нашому домі, за столом.

Сукня, яку я зрештою вибрала, була блакитною, юбка була вільного крою, чим змогла підкреслити мою худорлявість та талію. Вона трохи закрила плечі, підкреслюючи витонченість, і я взула білі туфлі на невисокому каблуці. Швидко зробила легкий макіяж і розпустила своє світле волосся — воно м’яко спадало хвилями на плечі, розкриваючи аромат лавандового шампуню, який я так сильно обожнюю. 

Мама тим часом зайнялася кухнею, готуючи страви для гостей. Я ж допомагала, намагаючись не хвилюватися, але в  голові весь час крутилися думки про Максима і вона постійно щось клала або робила не так. А може він тепер зовсім змінився? Або нам навіть ні про що поговорити буде? Можливо я тепер не його рівень? І ще безліч думок, від яких вже почала крутитися грлова. 

Поки я дороблювала салат чула, як мама розповідала про підготовку до вечері, те як вона щось знову створила за новим рецептом, а батько ставив на стіл вишукані тарілки, замислюючись, які вина вибрати. Це був важливий момент для всіх — і для Лізи, і для Максима, і для їхніх сімей. Вони знову мали бути разом. Знову мають бути на одній хвилі і за одним столом, що раніше було дуже часто. 

Мама поклала на стіл кілька закусок: різноманітні канапе з червоною рибою та вершковим сиром, мариновані огірочки з часником, фаршировані печериці та хліб. Я поставила салат з кукурудзи і рибку. Однак найбільше я чекала на головну страву — запечену курку з картоплею та овочами, яку мама готувала дуже рідко, але з її наявністю всі помирали від насолоди, куштуючи. Запах смаженої курки вже розносився  по всьому дому, і я не могла дочекатися, коли вони всі сядуть за стіл.

І ось — пролунав дзвінок у двері. Я відчула, як серце стиснулося в грудях. Я з татом побігли до дверей, щоб нарешті зустріти гостей. І от перед нами стоїть родина Максима. Його мама, Ірина Вікторівна, одягнена в елегантну чорну сукню та з легкою посмішкою на обличчі, тримала в руках маленький букет квітів, а батько Максима, високий та стрункий чоловік, був у класичному костюмі, з приємною і, як завжди, доброю усмішкою. Ззаду стояв Максим, і я на мить застигла.

Максим був інший — старший, зріліший. Він тепер був вище, його плечі стали ширші, а погляд — впевненішим. Він був одягнений у стильний світло-сірий джампер, сорочку, яку злегка підняла тонка лінія коричневого ґудзика, і класичні чорні джинси, які підкреслювали його серйозність. Точно як завжди, він виглядав елегантно, але цього разу з якимось дорослим шармом. Його темне волосся, вже не таке коротке, як раніше, лягло акуратними хвилями, а його погляд одразу зустрівся з моїм. У його очах вона побачила те саме тепло, яке не могла забути всі ці роки, але він став серйозним. 

—Лізонько, яка ж доросла стала! — з пильним поглядом говорить Ірина Вікторівна і обіймає мене, — Така красуня! — і я відчуваю, як мої щоки червоніють. 
—Я б тебе вже і не впізнав, якби проходив на вулиці. Ох, Лізок, скучив! — вже говорить Микола Іванович і також обіймаю мене. — О, Ванька, здоров, друже! - переключився він на батька, а тітка Іра пішла до мами. 

Мій погляд знову повернувся до хлопця, який так і не рушив з місця. Щоб подивитися в його карі очі їй треба було підняти голову, адже він став вищим за нею на голову. 

— Привіт, — сказав він, простягаючи руки, і Ліза відчула, як її серце затріпотіло.

— Привіт, — відповідпю злегка ніяково, відчуваючи, як щось всередині знову оживає.

Максим легко усміхнувся і міцно обійняв мене. Його запах був таким знайомим — трохи свіжий, з нотками деревного аромату, який залишався на її шкірі ще довго після того, як вони розлучилися. Я відчула, як серце сильно билося, наче ось-ось випригне з грудей. 

— Дуже радий тебе бачити, нарешті, Лі, — сказав він, відступаючи, але тримаючи мою руку в своїй і на лиці вже не було тієї посмішки. Він став холодним?

— Я теж, Максе, дуже рада, — відповідаю, дивлячись йому в очі, і в словах було більше правди, ніж будь-коли.

Ми увійшли до дому, де вже всі сіли за стіл і голосно щось обговорювали. Мами говорили про рецепти, а батько Максима разом з татом почали розповідати про роботу та про те, як швидко змінюється життя.

Максим і я сіли на диван, обережно долаючи невеликі паузи в розмовах. Наша розмова була не такою вже й легкою, але приємною. Ми почали згадувати старі часи, сміялися з дитячих витівок, навіть вигадували нові історії про те, що могло б статися, якби ми не розлучились на так довго. Я сміялася, і це гріло душу, бо спілкування було теплим, але в глибині душі я все ще відчувала, що щось змінилося. Чи це був наш перший крок назад до того, що було, чи це була нова сторінка нашого життя?

Під час вечері, коли на стіл подали запечену курку з картоплею та овочами, атмосфера в кімнаті стала ще більш теплою. Максим наклавши тарілку всього потроху скуштував і з насолодою сказав:

— Це найкраща курка, яку я коли-небудь їв. Марина Валеріївна, ви чарівниця! 

Мама лише усміхнулася і сказала:

— Це тільки завдяки Лізі, вона завжди допомагає на кухні.

Вечеря плавно переходила до десертів, а всі ще довго сиділи, обговорюючи плани на майбутнє, спогади про минулі роки, і навіть сміялися з дрібних ситуацій, які траплялися під час приготування їжі. Максим і я мовчки трималися поруч, обмінюючись поглядами, але жоден з нас не говорив про те, що відчував.

— Максе! Ти ж вже цьому році будеш навчатися в університеті на другому курсі, якщо я не помиляюсь? — питає мама відставивши горнятко кави.