Розділ 20 . Мій новий друг Хвостик і Мушка

У нас на городі вже пару тижнів не було дощу, і земля дуже чекала на воду. Але перед самою зливою на подвір'ї зчинилася справжня котяча метушня. Коти бігали бур'янами й ніби щось шукали. Тільки Нікіс просто дивився, бо він у нас дуже добрий кіт і нікого не чіпає.

А шукали вони маленького чорного кротика. Він був такий милий, оксамитовий, і у нього був довгий хвіст, тому я одразу назвала його Хвостиком. Я зовсім його не побоялася, підійшла і погладила. Я взагалі тварин не боюся. Я не дозволю Рижику його з'їсти! Його ямку засипало землею, тому він не міг туди залізти. Мама сховала його в листя, щоб коти не знайшли, і Хвостик там навіть трішки гриз цибулю. Я вчасно відійшла від того місця, бо в бур'яні малюка можна просто не побачити й випадково наступити.

Тут до мене підійшла моя Мушка. Вона дивилася на мене так, ніби питала: «Мишка де? Я знаю, що щось є, бо всі метушаться». Я не можу тримати від неї секрети, вона ж моя найкраща подруга і сестра. Тому я подумки, у думках, розповіла їй усе про Хвостика.

І Мушка все зрозуміла! Мама якраз спустила її з ланцюга побігати. Мушка так сильно замахала хвостом, ніби зраділа, що у нас з'явився новий, тринадцятий друг. Вона почала припадати на лапки і копати свій жовтий м'ячик. Це було так радісно — побігати з нею!

Правда, у нас немає паркана і брами, тому Мушка одразу намагалася втекти на вулицю. Вона в нас уже хворіла раніше, та й вагітна зараз, тому ми з мамою за неї дуже боїмося. Мама знову посадила її на ланцюг, щоб із нею нічого не сталося. Ми з Надєю підійшли і погладили її, щоб вона знала, як ми її любимо.

А потім нарешті пішов дощ. Насунулася велика чорна хмара, і ми сховалися в хату. Хвостик залишився безпечно сидіти в листі, а наш город нарешті п'є воду.