Розділ 18 . Таємниця під яблунею

Сьогоднішній день почався як звичайний шкільний ранок, але я відчувала, що в нашому домі витає якась особлива новина. Коли я повернулася зі школи, першим ділом побігла до Мушки. Вона чекала на мене, як завжди, але в її погляді з’явилося щось нове — якась поважність і спокій.

​Мама саме годувала Мушку теплим борщиком, і ми разом присіли поруч на траві. Я почала розплутувати ланцюг, щоб моя улюблениця могла вільно побігати. Поки я гладила її животик, я відчула, як він став круглішим і теплішим. Саме в ту мить я зрозуміла — скоро в нашому домі стане на кілька лапок більше!

​Ми з Надею спостерігали, як Мушка, відчувши волю, почала бігати по всьому подвір’ю. Вона гралася зі своїм улюбленим жовтим м’ячиком, стрибала на нас і зовсім не виглядала стомленою. Навпаки, вона була сповнена життя. Навіть наші коти — Рижик і Нікіс — відчули цей піднесений настрій і влаштували з нею справжні перегони.

​Я вже почала уявляти, якими будуть ці малюки. Одне мені здається повністю чорним, як нічне небо, а друге — руденьким і плямистим, точнісінько як наша Мушка. Я вже навіть підібрала для них імена: якщо це буде шляхетний хлопчик, він стане Лордом або Графом, а якщо ніжна дівчинка — Ладою.

​Цей вечір був сповнений тепла. Ми розплутали не лише ланцюг, а й надію на те, що скоро наша «команда » стане ще більшою. Тепер я буду  знати: у Мушки все буде добре, бо ми всі — мама, я і Надя — оберігаємо її спокій.