Розділ 14 . Мушка — мій почесний ескорт

Кожен мій вихід за хвіртку — це для Мушки справжня подія, але коли вона не на ланцюгу, цей момент перетворюється на справжню пригоду. Варто мені тільки взяти рюкзак до школи або вийти з дому в справах до магазину, як Мушаста вже тут як тут. Вона наче відчуває: зараз почнеться «велика мандрівка».

Вона не просто біжить поруч. Її супровід — це ціла стратегія. Мушка вмикає режим «охоронця номер один». Вона вибігає вперед, перевіряє дорогу, потім різко розвертається і біжить назад, щоб переконатися, що я не відстаю. Її вушка в цей момент схожі на антенни, що вловлюють кожен шурхіт у кущах. Якщо повз пролітає птах або пробігає інший собака, Мушка лише гордо підіймає голову, ніби каже: «Бачите? Я на роботі, я проводжаю свою людину!».

Дорога до магазину для нас обох — це шлях відкриттів. Мушка встигає все: дослідити кожну травинку на узбіччі, привітатися хвостиком з сусідами та водночас тримати мене в полі зору. Коли ми доходимо до самого магазину, вона зупиняється біля порогу. Це її межа. Вона сідає, вирівнює спинку і віддано чекає. В її погляді читається така серйозність, ніби вона — мій особистий охоронець, який не залишить пост, поки я не вийду з покупками.

Але найцікавіше починається на зворотному шляху. Коли ми повертаємося додому, Мушка радіє так, ніби ми щойно здійснили подорож навколо світу. Вона підстрибує, кружляє навколо моїх ніг, іноді навіть намагається вхопити край сумки, щоб «допомогти» нести продукти.

Коли я дивлюся на неї, таку маленьку, але таку відважну на цій довгій дорозі, я розумію: для неї неважливо, куди ми йдемо. Головне для Мушки — бути частиною мого життя не тільки на подвір’ї, а й за його межами. Вона — мій вірний хвостик, мій пухнастий супровід, який робить кожну дорогу до школи чи магазину набагато веселішою та теплішою. Бо з такою компанією навіть звичайна прогулянка перетворюється на справжню магію дружби.

Але іноді Мушка вирішує, що чекати на вулиці — це надто нудно для такого поважного супутника. Один такий випадок я запам’ятаю надовго. Ми підійшли до магазину, я вже збиралася зачинити за собою двері, як раптом відчула щось тепле біля ніг. Це була Мушка! Вона так спритно прослизнула в щілину, що я навіть не встигла зреагувати.

Вона зайшла всередину з таким діловим виглядом, ніби саме вона прийшла перевірити свіжість ковбаси або наявність цукру на полицях. Її маленькі лапки цокали по плитці магазину, а хвостик не припиняв виляти від цікавості. Покупці почали посміхатися, а я, червоніючи від сміху, намагалася пояснити Мушці, що собакам сюди заходити не дуже дозволено.

Вона дивилася на мене своїми великими очима, наче запитуючи: «А чому це? Я ж теж хочу вибрати собі якийсь жовтий м'ячик або хоча б смаколик!». Врешті-решт, мені довелося лагідно випровадити мою маленьку шпигунку .  Вона не образилася, лише всілася біля дверей з таким гордим виглядом, ніби щойно провела найуспішнішу в світі ревізію. Тепер кожен похід до магазину — це маленька лотерея: чи спробує Мушаста знову стати «почесним покупцем» сьогодні?