У світі багато собак, які знають команду «Дай лапу». Але ми з Мушкою пішли далі. Ми вигадали свою, особливу команду, яка зрозуміла тільки нам двом.
Я пам'ятаю той момент, коли я вперше вирішила спробувати щось нове. Я присіла перед нею, простягнула не одну, а відразу дві свої долоні й тихо сказала: «Лапи!».
Мушка на секунду завмерла. Її розумні очі пильно подивилися на мене, наче вона зчитувала мої думки. І раптом — хоп! Вона відірвала обидві передні лапки від землі й впевнено вклала їх прямо в мої долоні. Це було неймовірно! Ми стояли так кілька секунд: я тримала її лапки, а вона дивилася на мене, виляючи хвостом. Це не просто команда — це наче ми взялися за руки, як найкращі подруги.
Але на цьому сюрпризи не закінчилися. Щойно я її похвалила, Мушка зробила свій фірмовий «контрольний постріл» щастя — вона різко потягнулася вперед і цілувала мене прямо в ніс! Її мокрий і холодний носик торкнувся мого, і я не втрималася від сміху. Це був її спосіб сказати: «Ти молодець, Аню, ми чудова команда!».
А потім почалося наше улюблене — біг. Ми зірвалися з місця, наче два вітри. Ми гасали по двору, і я відчувала, що ми з нею зараз на одній хвилі. Мушка підстрибувала поруч, намагаючись знову дотягнутися до моїх рук своїми лапками прямо на ходу.
Зараз, коли я дивлюся на свої долоні, я все ще відчуваю тепло її лапок. Команда «Лапи» стала нашим таємним паролем. Тепер, коли мені сумно або коли я просто хочу відчути підтримку, я кажу це чарівне слово. І Мушка завжди відповідає. Вона кладе свої лапи в мої руки, цілує в ніс, і весь світ навколо стає добрішим.