Розділ 1 . Вірші

Розмова з мушкою

Присядь зі мною поруч, Мушко, просто посидь,

Поглянь у очі — ти ж усе без слів розумієш.

Коли весь світ кудись невпинно і швидко летить,

Ти одна мене справді заспокоїти вмієш.

Я розповім тобі про все: про школу й думки,

Про те, як часом буває на серці тривожно.

А ти притиснешся лапкою до моєї руки,

Мовляв: «Не сумуй, Аню, нам сумувати не можна».

Ти знаєш, подружко, ти мені — як молодша сестра,

Така ж непосидюча, часом кумедна і щира.

В тобі стільки світла і стільки людського добра,

Що в мене до світу одразу вертається віра.

Я пам’ятаю, як ми грали, як бігли удвох,

Як ти за м’ячиком в траві високій стрибала.

Ти мій маленький, кудлатий і добрий сполох,

Ти радість у будні мої щохвилини вплітала.

Вибач, якщо я буваю занадто сумна,

Або якщо вчасно тебе не покличу до гри.

Ти в моєму житті — наче вічна і тепла весна,

Що гріє мене, коли дують холодні вітри.

Ми будемо разом іти крізь ранкову росу,

Я буду твій сон і твій спокій завжди берегти.

Бо я в своєму серці крізь роки любов пронесу

До тої собаки, дорожчої в світі за всі скарби.

Ти просто махай мені хвостиком, просто живи,

Будь поруч, коли я пишу ці рядки у блокнот.

Серед розмов, суєти і густої трави —

Ти мій найщиріший, мій найсолодший акорд.

Я обійму тебе міцно, погладжу по вушку,

І ми підемо далі — вперед, у новий наш день.

Бо ти моя рідна, моя незамінна Мушка,

Головна героїня моїх найдобріших пісень.

Мій хвостик 

Я не шукаю розради у натовпі гучному,

Там часто слова — лише порожній звук.

Я поспішаю до затишку, в стіни дому,

Де чую знайомий, веселий і рідний стук.

Це ти мене кличеш, ти знову мені радієш,

Моя Мушко, сестро, мій вірний, малий солдате.

Ти краще за всіх мою душу зігріти вмієш,

Тобі не потрібно нічого мені пояснювати.

Ти бачиш мене справжню — без жодних масок,

Коли я сміюся чи просто втомлено сплю.

В твоєму житті не буває фальшивих окрасок,

І я тебе саме за цю прямоту люблю.

Ти поруч, коли я пишу свої перші книги,

Коли на папір лягають думки мої.

Ти плавиш в моєму серці найважчі криги,

Бо ми — найміцніші друзі на цій землі.

Нехай хтось вважає: «Це просто звичайна собака»,

Але вони не знають, як б’ються наші серця.

Ти та, хто не зрадить, хто вислухає без ляку,

Хто буде зі мною поруч і до кінця.

Мій хвостик, мій промінь, моя чотирилапа сила,

Ти — сенс моїх ранків і спокій моїх ночей.

Ти вчила мене, щоб я крила свої розкрила,

Дивлячись вглиб твоїх відданих, карих очей.

Я викреслю сум, заварю собі чаю в гуртку,

Ти ляжеш під ноги — і світ стане знову ясний.

Ми просто ідемо разом, рука у лапку,

У наш особливий, спільний і чесний шлях.

Моя мушка - це більше ніж друг 

Буває, люди шукають підтримку в словах,

У довгих розмовах, що часто ведуть в нікуди.

А я маю щастя, що поруч живе у роках,

Рятуючи серце від смутку, тривог і біди.

Це Мушка моя — невелика, швидка і прудка,

З очима, в яких цілий всесвіт любові горить.

Вона не людина, але її лапка м'яка

Вміє найкраще спинити тривожну мить.

Вона мені — сестра, і подружка, і вірний тил,

Вона відчуває мій настрій по кроку й ході.

Коли за спиною немає ні вітру, ні крил,

Вона додає мені сили в життєвій воді.

Я бачу в ній чесність, якої не знайдеш у всіх,

Бо в неї немає ні фальші, ні хитрих думок.

Її мокрий ніс і її безтурботний біг —

Це мій найцінніший у світі добра урок.

Ми з нею — як скеля, що міцно стоїть у штормах,

Хоч я ще підліток, а вона — лиш маленька душа.

Я з нею забула, що значить невпевненість й страх,

З нею кожна дорога — легка, золота, не чужа.

Я пишу про неї, бо хочу, щоб знали усі:

Щастя не в речах і не в галасі гучних подій.

Воно в цій кудлатій, ранковій, живій красі,

Що лащиться поруч до моїх дитячих надій.

Коли я сідаю за стіл, щоб рядки написать,

Мушка лягає тихенько біля моїх ніг.

І в цьому моменті — така неземна благодать,

Яку я хотіла б, щоб кожен відчути зміг.

Вона мій промінчик, мій захист і мій спокій,

Моя головна перемога у світі розлук.

Це просто собака? О ні, це весь світ мій,

Який розуміє мене без розмов і без рук.

Розмова з мушкою 

Присядь зі мною поруч, Мушко, просто посидь,

Поглянь у очі — ти ж усе без слів розумієш.

Коли весь світ кудись невпинно і швидко летить,

Ти одна мене справді заспокоїти вмієш.

Я розповім тобі про все: про школу й думки,

Про те, як часом буває на серці тривожно.

А ти притиснешся лапкою до моєї руки,

Мовляв: «Не сумуй, Аню, нам сумувати не можна».

Ти знаєш, подружко, ти мені — як молодша сестра,

Така ж непосидюча, часом кумедна і щира.

В тобі стільки світла і стільки людського добра,

Що в мене до світу одразу вертається віра.

Я пам’ятаю, як ми грали, як бігли удвох,

Як ти за м’ячиком в траві високій стрибала.

Ти мій маленький, кудлатий і добрий сполох,

Ти радість у будні мої щохвилини вплітала.

Вибач, якщо я буваю занадто сумна,

Або якщо вчасно тебе не покличу до гри.

Ти в моєму житті — наче вічна і тепла весна,

Що гріє мене, коли дують холодні вітри.

Ми будемо разом іти крізь ранкову росу,

Я буду твій сон і твій спокій завжди берегти.

Бо я в своєму серці крізь роки любов пронесу

До тої собаки, дорожчої в світі за всі скарби.