Маленький хакер.

Маленький двір, чистий, старенька п’ятиповерхівка. Олег задер голову і подивився на третій поверх, усі штори закриті, саме там живе його миша, до нори якої він вирішив несподівано завітати.

Піднявшись и постукавши в потрібку квартиру, Олег почав чекати. Вже через хвилинку двері відчинила красива дівчина зображення якої він зовсім  нещодавно бачив. В житті Ольга виявилася набагато гарнішою.

– Доброго дня, – промовив лагідний жіночій голос. – Ви до кого?

– Мені потрібен Миколай Синичкін. – дружелюбно посміхнувся Олег.

– Навіщо Вам мій брат? – вже схвильованим голосом мовила Ольга. – Слухайте не знаю у що він міг вляпати  цього разу, але майте совість він вже давно каліка. Йдіть геть будь ласка.

– Так ввічливо мене ще не посилали, – засміявся Олег. – Заспокойтеся. Я хочу запропонувати вашому брату гідну працю та не маю на меті нічого поганого. От моє посвідчення.

Олег протягнув їй своє новеньке посвідчення, Оля взяла його пильно роздивляючись, потім розгублено глянула на нього.

– Вибачте, Олеже Олександровичу, за таку грубу зустріч, – дівчина нервово прикусила губу. – В мене чомусь у голові зразу погані думки. Заходьте, – вона пропустила його до квартири. – Можете не роззуватися. Йдіть за мною, кімната брата далі, але якщо чесно мені здається, що він не погодиться на вашу пропозицію. Звідки ви знаєте мого брата та яку роботу хочете йому запропонувати?

– Бути програмістом у нашій фірмі, займатися захистом корпоративної мережі, – пожав плечами Олег, а й справді, якщо пристроїти хлопця і він буде при справі, то викине дурниці з голови, можливо і сестрі його це на користь піде. Чомусь ця дівчина подобалася Олегу, м’яка, лагідна і зовсім беззахисна, таку хочеться захищати від усього.

– Так, а звідки ви знаєте Миколу? Він сидить вдома за певних причин, ні з ким не спілкується, мені взагалі здавалося що брат з головою поринув у віртуальний світ і більшу частину свого життя проводить саме там. – вона тяжко зітхнула.

– Так сталося, що Микола зламав захист нашої мережі, – ляпнув без задньої думки Олег, побачив як змарніла дівчина і подумки пнув себе. – Ольго, та не лякайтесь так. Я дійсно прийшов пропонувати Миколі працю. Так він зламав мережу, але шкоди не задіяв, скоріш просто грався. Як ви думаєте хто найкраще може захистити мережу? – дівчина нерішуче похитала головою. –Той хто вже знає її слабкі місця. Микола маленькій геній та наскільки я розумію самоучка?

– Напевно так, – струсила плечима Ольга. – Я взагалі вважала, що брат тільки грає в онлайн ігри, а виявилося…

–  Йому буде на користь попрацювати, він зможе побачити інший, реальний світ, та набратися досвіду у більш досвідчених товаришів. Як розумієте знайти Миколу було нелегко, але можливо.

– Напевно  так було б найкраще, – прошепотіла Ольга нервово стискуючи пальці. – А то ще куди влипне, хоч бери відключай інтернет. Та навряд мій брат погодиться на вашу пропозицію.

– Не запитаємо, не дізнаємося.

– Так справді, ідіть за мною.

Вони пройшли коридором, потім Ольга постукала в зачинені двері та відкрила їх без дозволу господаря. З кімнати повіяло затхлим повітрям.

– Миколо тут до тебе прийшли.

– Йди геть! – блідий, змарнілий хлопець кинув злий погляд на сестру, а потім помітив незваного гостя та розсміявся. ­ – Таки вичислили.

– Так це правда? – засмутилася Ольга. – Ти таки зламав чужу мережу? Миколо ну навіщо?

– Дурепа! – викрикнув хлопець.

– Май повагу до сестри! – суворо промовив Олег, блимнувши очима на хлопця. Той збирався ще якусь гидоту сказати, та зустрівшись поглядом з чоловіком закрив рота і промовчав. – Ольга, будьте такі ласкаві зробить нам чаю.

Ольга стояла розгублена та не могла вирішити, що їй робити. З одного боку цей дивний чоловік позитивно вплинув на брата. З іншого боку, їй було лячно залишати їх наодинці. Мало, що у чужої людини в думках?

– Та не чіпатиму я його, ­– скривився Олег. Неприємно коли про тебе таке думають.

– Йди, сестро, – сумно зітхнув Микола. – Не чіпатиме він мене, я за ним довго спостерігав. Чесна, хороша людина.

– Добре, – приречено видихнула Ольга, потім різко розвернулася і пішла.

– Ну і навіщо? – одразу спитав Олег.

– Тому що підприємство ваше збудували в буквальному значенні на кістках людей! Там масове захоронення було, а власнику вашому начхати. Місце розташування вигідне, а усе інше...

­– І ти вирішив у Робін Гуда пограти? Мізків у тебе немає, хоча он який вимазав! Ти зрозумій, якщо там під час будівництва щось знайшли, то перепоховали, не все так однозначно.

– Ти не розумієш, там, можливо, мій прадід загинув. Прабабуся Тетяна дуже тужила за ним. Тетяна не дивлячись на вік допомагала бабусі. Вони удвох нам з Ольгою батьків замінили.

– Не розумію? Розумію, але поводитися так, як ти поводишся безглуздо. Це він? – Олег підійшов до столу і взяв до рук блокнот із малюнками військового.

– Так, він.

– Сам малював? – спитав Олег, а у самого в жилах кров завмерла. З малюнка на нього дивився той самий незнайомий солдат, який приснився цієї ночі. Онук разюче схожий на діда і погляд такий самий.