Миші бувають різні.

Ніч для Олега пройшла тяжко. Спочатку мучило безсоння, а потім навпаки зморив міцний сон. От тільки був він неспокійний. Снилася війна. Минуле стрімко змішалося із теперішнім. Невідомі солдати, побратими, гучні вибухи, крики та кров, жах.

Прокинувся у холодному поті, спочатку з півгодини мовчки полежав, а потім повільно сів на ліжку, потряс головою, проганяючи марево.

Сон пішов, а ось спогади лишилися. З голови не виходив образ одного незнайомого йому солдата, у старій потертій від часу формі, наскрізь залитій кров'ю, та загублений, сумний і водночас приречений погляд. Моторошно!

– Насниться ж таке, – знову струснув головою Олег.

Він розім’яв шию, а потім взявши себе до рук, відігнав сумні думки та  перевірив електронну скриньку, як і очікувалося там на нього вже чекали листи від Олексія, в деяких з них були посилання на зовнішні хмарні сховища даних.

Зайшовши по першому посиланню, Олег присвиснув і змарнів.

– ­От тобі і миша, – прошепотів Олег роздивляючись зображення молодого, сухорлявого хлопця в інвалідному візку. Усе нічого, да тільки очі та погляд дуже знайомі. Це ті самі очі, що він бачив у сні, а от самі обриси обличчя інші.

Олег видихнув, стиснувши  долоні у кулаки. Потім поглибився в вивчення матеріалу і чим більше читав, тим більше похмурнів. Олексій свою роботу знав і виконав її добре. У світі цифрових технологій немає великої проблеми добути всю необхідну інформацію на будь-яку людину, особливо якщо інформація ця не носить характеру секретної і лежить у загальному доступі. Чого тільки в цьому питанні вартують соціальні мережі.

– Так, значить Микола Синичкін, двадцять років, інвалід в наслідок нещасного випадку який насправді не є нещасним. Ще є сестра Ольга Синичкіна незаміжня, живе з братом та доглядає його, працює та ще й навчається. Свята дівчина і гарна, – Олег роздивлявся зображення красивої молодої дівчини з дуже сумними та виснаженими очима. – Обох виховувала бабуся Синичкіна Віра Богданівна, померла чотири роки тому. Батько та мати загинули. Що ж тобі Микола не сидиться спокійно вдома? Навіщо ти розпочав такі пустощі та хто тобі допомагав у самій фірмі? – Олег тяжко зітхнув і підвівся на ноги вимикаючи свій ноутбук. – Маєш рацію Олексію, треба спочатку с хлопцем поговорити, шкода малого. Не щастить йому з самого дитинства. Такий на весь світ обізлиться та дурню починає робить. – Олег дістав з карману свій смартфон та набрав Сергія. – Не спиш?

– Сплю, – сонно відповів йому Сергій. – Чого хотів?

– Мені сьогодні дуже потрібен вихідний.

– Йди до біса, – позіхаючи відповів Сергій.

– Ну можна сказати домовилися, – посміхнувся Олег. – Спи далі, Сергію.

– Нема в тебе совісті, Олеже. На сьогодні вільний, а завтра як штик, – знову позіхаючи сказав Сергій. – До речі я відкликав Олексія, та тільки він зараза захворів.

 – Не переймайся Сергію, прорвемося. До завтра. – Олег поклав слухалку та пішов вдягатися.