Чортівня чи витівки хакерів?

– Ось Олег, тут наша свята святих, – Сергій привів його до кімнати, куди надходив сигнал з камер спостереження. – Наступна кімната для відпочинку, потім мій кабінет, ну а потім твій майбутній кабінет, якщо погодишся в мої зами йти, ще далі серверна.

– Сергію Валентиновичу, ви ж на власні очі бачили в якому стані мій дід. Чули, що лікар казав, мінімум ще місяць, а може, два він пролежить у них. Йому зараз увага та догляд потрібен.

– Олеже, ми ж домовилися, що тет-а-тет ти до мене на ім'я звертатимешся. А щодо діда, бачив, усе розумію. Але ж ми люди, все вирішимо, невже думаєш, я тобі графік гнучкий на цей час не зроблю? Зараз ще два бійці підтягнуться. І ти своїх попитай, може, хтось роботу шукає. Штат укомплектуємо, простіше буде. А якщо кого з досвідом роботи у кібербезпеці порекомендуєш, та вмінням програмувати… я тебе вже завтра замом зроблю.

– Так пече? – Олег задумливо окидав поглядом безліч моніторів, на яких мерехтіло багато зображень. – Увечері тобі дані та координати одного бійця скину. Поспілкуйся, він розумний.

– От і добре. Значить дивись, – Сергій підтяг до нього журнал із графіками. – Цей тиждень ти в ніч через день виходиш. З наступного тижня переробимо графіки, буде ще простіше. Коли мене немає, ти старший, тож не дивуйся, якщо до тебе з питаннями каверзними будуть дзвонити. Звикай.

– Сергію, – похмурнів Олег. – Не на часі.

– Та не дивись ти на мене вовком, не планую я довго бути відсутнім. А ти так у курс справ поступово увійдеш, і доплата за старшого тобі зайвою не буде. Директора вже попередив. Через тиждень із Франції повернеться, познайомлю вас особисто. Фірма як ти зрозумів солідна, тут основний офіс та виробництво, ще є купа філій, але не повіриш там порядку більше, ніж у цій богадільні бюрократії. Тому у відрядження я їжджу нечасто, тільки якщо НП, але її слава Богові практично немає.

– У зами мене так уперто тягнеш? Значить мої документи вже по всіх фронтах встиг перевірити? – Усміхнувся Олег.

– Ображаєш, – засміявся Сергій. – Того ж дня як познайомилися. Стара звичка.

– Гаразд, поживемо, побачимо. Вводь мене в курс справи. Ти казав, тут у тебе в одному цеху чортівня якась коїться.

– Так, неприємний момент. Дивись сюди, – Сергій тицьнув пальцем у п'ятий монітор. – Ливарний цех.

На цей монітор виводилося п'ятнадцять зображень одночасно з різних камер. Тоді як на решту моніторів, максимум по шість камер.

– Це все камери з одного цеху?

– Я б ще більше поставив, тільки айтішники бунтують, – Сергій потер неголене підборіддя. – Загалом камери наставили в кожен кут. Начебто немає сліпих зон, але ти подивись в тебе в цьому питанні досвіду більше. Коротше камер багато, а чортівня як діялася, так і діється. Цех наприкінці роботи опечатують, під сигналізацію ставлять, перед тим обхід роблять. Але працівники скаржаться, що речі, які вони залишають, лежать не в тих місцях, зникають інструменти, викрутки там,  дрібниці загалом. А ще нібито ящики з продукцією лежать не так, як їх ставили напочатку але по кількості все збігається. Пломби цілі, якби хтось із працівників там, на ніч залишився, камера б зафіксувала. Чергові божаться, що нічого особливого не бачать, уночі не сплять. Я кілька разів сам залишався. Одного разу зміна спокійно пройшла, і на ранок ніхто не скаржився. Думав якщо і вдруге так буде, накручу вуха черговим, аж ні. Просидів всю ніч, не зводячи очей з монітора. Цех був порожнім, нічого особливого не відбувалося, а вранці скандал. П'ять ящиків із продукцією не змогли знайти. До камер, а запис вже в архіві та не відкривається. Айтішників на вуха підняли, ті його так і не відновили… досі пораються. Говорять файл битий. Коротше прочесали ми весь цех. Ящики знайшли. От тільки знаєш де?

– Де?

– У кутку прямо під носом біля однієї з камер, якби не сам, за камерами стежив ні за що б не повірив. Ось тільки зуб даю, не було там цих ящиків.

– То може картинка? – промовив Олег.

– Обійшли всі камери, перевірили кожен закуток, айтішників сюди загнали. Ні, все працює у штатному режимі. Ще потоп у цьому цеху три місяці тому був. Теж довелося серед ночі майстра викликати, пломби зривати. Думали, трубу прорвало. Де там, кран відчинено. Ось тільки як він серед ночі сам відчинився? Ніколас туди навіть попа викликав, я спочатку посміхався. Але диво! Знаєш, на пару місяців спокійно стало, я навіть задумався, може справді нечиста сила пустувала в цьому цеху, а ось зараз по новому колу все пішло. Поки що по дрібниці, знову тільки інструменти зникають. Я такими темпами або в потойбічні сили повірю, або якщо жартівника ми зможемо вирахувати та зловити, сам особисто йому вуха надірву. Як розумієш, якщо це жарти… то незвичайної людина, а хакера. І от дуже мені бажається щоб це були пустощі нечисті, а не якогось генія з ІТ технологій, ще й з помічниками, які повадилися до нас. Бо якщо камери та бази даних ще по мережі зламати можна то речі ховати, та з місця їх переставляти… Тобто жартівників може бути декілька і ой як мені це не подобається. Ніколос, весь мозок виїсть… Якщо конкуренти щура сюди запустити пробують… Олеже, я от у сучасних технологіях як великий старий дуб, той самий «динозавр» про якого казала Кіра.

– На конкурентів не схоже, – пожав плечима Олег.

– З одного боку я це сам розумію, – Сергій зітхнув. – Так, не схоже це на спроби крадіжки інформації та комерційної таємниці, більш на дитячі пустощі схоже. Це з одного боку але з іншого… Ти це Ніколосу поясни. Одне радує, що господар наш в потойбічне вірить, та він більш схильний сюди якогось екстрасенса притягти ніж тямущого програміста але як по мені це непрофесійно. Як вважаєш?