Коли обставини сильніші за тебе.

Олег сидів на стільці, роздивляючись свої руки. Він вже як два роки на пенсії, ось тільки життєві обставини змусили знов шукати роботу. І ось зараз сидить і чекає немов зелений хлопчисько, доки менеджер з кадрів ознайомиться з його резюме. Якщо чесно, було трохи неприємно. Дівчина вже більше години перекладала його особові документи з одного краю столу на інший, роблячи зосереджений, зайнятий роботою вигляд, та насправді навіть першого листа резюме не прочитала. Плюнути б на все, та тільки робота йому потрібна, і ця підходила оптимально, змінний гнучкий графік, непогана зарплатня. Встигатиме працювати і до діда в лікарню.

– Ну, навіть не знаю, – промовила дівчина з нудьгуючим виглядом. – Крім паперової форми документів Вам було потрібно заповнити і електронну форму на нашому сайті. Ви не вмієте користуватися мережею Internet?

– В мене зараз немає до нього доступу, – Олег похмуро подивився на кадровика. – Люба дівчино, якщо Ви дасте мені доступ до спеціально передбаченого місця у вашому офісі для претендентів... – Олег мотнув головою у бік вимкненого комп'ютера. – Це справа кількох хвилин, а ви вже годину тримаєте мене тут.

Кадровик скривилася та повільно розвалилася у великому шкіряному офісному кріслі. Одягнена з голочки, суворий брючний костюм, нігті, дорогі сережки, яскравий макіяж. Та от тільки чітко розумієш, що це всього на всього гарна обгортка, а всередині яскравої ляльки відчувалося лицемірство з порожнечею.

– У вас досвіду роботи охоронцем зовсім немає. У нас велика престижна фірма, – промовила кадровик. – Як розумієте тут дуже багато претендентів на посаду. Ще й посада відповідальна.

– Дівчина, я колишній військовий офіцер. Що таке відповідальність розумію.

– Теж порівняли, – фиркнула прикрашена лялька. – Невелика справа солдатиків ганяти, а тут потрібно займатися охороною майна, причому дорогого майна, плюс у нас звіти, курси, психологічні семінари. Ви не впораєтеся. Також ваша посада має на увазі використання в роботі комп’ютерної техніки.

– Дівчина ви мені чітко скажіть, берете чи ні, – потер від напруження скроні Олег. – Якщо не підходжу, то я пішов далі, навіщо час витрачати? Якщо підходжу, давайте оформляти документи.

– Ось бачите, ви нічого не розумієте у роботі великої фірми, жодної субординації. Вам ще співбесіду потрібно пройти як мінімум у трьох фахівців вищої ланки, перш ніж ми вирішимо, чи підходите ви нам чи ні.

– Ну, то дайте пропуск до цих фахівців, чи час призначте. Я у вас уже півтори години сиджу, ви ніяк з моїми документами повністю не ознайомитеся, - почав нервувати Олег, не звик він до такого.

Через три години потрібно в лікарні вже бути, там дадуть новий список ліків і гайда в аптеку, потім назад. Та з дідом бодай хвилин двадцять посидіти. Не було в нього нікого, окрім діда.

Відчинилися двері кабінету, в кімнату увійшов респектабельний чоловік середніх років, сивина вже встигла торкнутися його волосся, а у погляді досі горів запальний юнацький блиск. Лялька одразу підібралася, ввічливо посміхнулася.

– Сергію Валентиновичу, як добре, що ви завітали. Давайте я вам зроблю кави.

– Не варто, Кіра Львівна. У вас відвідувач, я, власне, на одну хвилину.

– Ну, що ви, Сергій Валентинович, здобувач уже йде, – Кіра Львівна зло зиркнула на Олега даючи зрозуміти, що йому потрібно зникнути. – Ми вам передзвонимо та повідомимо про результати.

– Так кажуть, коли не збираються передзвонювати, Кіра Львівна, – іронічно посміхнувся Олег. – Ксерокопії документів поверніть, будь ласка.

Кіра Львівна насупилася, але промовчала, збираючи розкладені документи на столі в одну купку. За них, зачепився поглядом  Сергій, потім забрав у розгубленої дівчини купку документів, уважно роздивляючись їх.

– Вибачте, а ви на яку посаду претендували? – звернувся він до Олега.

– Охоронець, – Олег простяг руку, щоб забрати документи.

Сергій Валентинович ще раз пробіг поглядом по паперах і простяг їх Олегу.

– Олеже Олександровичу, у вас хороші характеристики, величезний досвід, плюс ви ще й бойовий офіцер. Чому на охоронця? З такими характеристиками ви можете претендувати на більш суттєву посаду.

– А дівчина ось мені каже, що я і на охоронця не тягну, древній зовсім, комп’ютера злякаюсь. – Усміхнувся Олег, кидаючи погляд на почервонілу, наче помідор Кіру. – Ну, а якщо серйозно, з особистих обставин. Мене влаштовує такий графік роботи та оплата. Близька мені людина зараз у лікарні.

– Розумію, – протягнув Сергій. – Ви нам підходите, якщо не передумали, зараз оформляєтеся, а післязавтра заступаєте у першу зміну. Якщо спрацюємось, мені зовсім скоро буде потрібен особистий зам.

Олег навіть розгубився від такого повороту подій. А Сергій ляснув себе по лобі.

– Забув представитися. Мене звуть Краснов Сергій Валентинович, начальник місцевої служби безпеки. Ну, що Олеже, не передумали у нас працювати?

– Якщо ви серйозно, то ні, не передумав. Тільки давайте я документи залишу, а процедуру оформлення завтра проведемо, – Олег подивився на годинник. – Мені за три години треба в лікарні у діда бути, поки туди дістануся...

– Що за питання, звичайно. Лікарня та, що на Олександрівському?