Розділ 11

Розділ 11

Король Річард сидів у кріслі, насупивши брови, і зморшки на лобі зібралися гармошкою.

— Я не можу дозволити вам опинитися на вулиці. Двоє з вас — учасниці відбору, і за законом я маю забезпечити вашу безпеку та недоторканність. Можливо, аферисти, які обманом виставили вас із дому, хотіли чинити на вас тиск. Я вже чув скарги інших учасниць, що їм погрожують вигнати зі змагання.

— Швидше за все, розрахунок на це і був, — вимовила я з невинним виразом обличчя. — Нас позбавили будинку після того, як я відмовилася піти з відбору добровільно. Це була помста за мою відмову, Вашу Величність.

— А ви знаєте ім'я людини, яка змушувала вас це зробити?

Я зам'ялася. Можна було сказати, що причина всіх моїх гріхів був Себастьян Брієр, але тоді і він може розповісти про нашу угоду, борг у п'ять мільйонів і моє бажання закрити його весільними грошима. Тестю такі одкровення не припадуть до душі. До того ж відьмак може викрутитись, сказавши, що хотів захистити королівську родину від моїх махінацій.

— Ні, на жаль, я не знаю його. І ті люди, котрі прийшли конфіскувати наше майно, були мені незнайомі.

Даніель та Сардинія підтримали мої слова мовчанням.

— Навіть не знаю, де мені сьогодні ночувати, — підігравала Елла, яка сиділа в сусідньому кріслі. — Може, під бруківкою... там же ночують усі бездомні?

— Жодних бруківок! Ви залишаєтеся в нашому палаці як почесні гості, — відразу зреагував король Річард.

— Але, Ваша Величність, ми не можемо жити на вашому утриманні, — наполегливо бентежився Даніель.

— Дурниця, мій обов'язок — і принца теж — забезпечувати безпеку фавориток. Це навіть не обговорюється. Я розпоряджуся і вам приготують апартаменти.

— Дякуємо за вашу щедрість, Ваша Величність, — ми подякували королю, після дозвільного жесту, піднялися і попрямували до виходу.

— Міледі де В'єр, — зупинив король нашу трійцю, — я стурбований вашою безпекою і доручу кращому детективу королівства розшукати негідників, які поставили вас у таке складне становище.

— Дякую вам ще раз.

— Цим займатиметься особисто Себастьян Брієр. Він не лише головний відьмак королівства, а й моя довірена особа. Тільки на нього я можу покласти таку відповідальність.

Зробивши неглибокий реверанс, ми вийшли з кабінету.

— Як мило, — сказав брат, варто нам було залишитися наодинці, — той, хто виставив нас з дому, сам себе ловитиме. — Я гнівно подивилася на нього, нагадавши, хто є справжньою причиною наших бід. — Не подобається мені ідея сусідства з королем, Брієром та Хрещеною Феєю, — переклав тему Даніель.

— Мені теж, — пролунав голос Відважного з корзини.

Пес вислизнув з дому до того, як нагрянув Брієр. Сардинія дуже просила взяти його з собою, наполягала, що не піде жити до палацу, якщо з нею не буде відважного. Хоч би як я відмовляла її, нічого не допомагало. Тоді ми роздобули кошик, у якому носять кішок, і, накривши його щільною тканиною, посадили туди пса. Елла, намагаючись здатися Сардинії турботливою, несла тварину.

— Все тхне феями, — промовив пес. — Тут може бути та, яка мене зачарувала.

До нас підійшов лакей і запропонував пройти за ним. У мовчанні проводив до наших апартаментів — ціле житлове крило з кількома суміжними кімнатами. Очевидно, воно призначалося для важливих гостей чи приїжджих дипломатів. Варто було слузі піти, Відважний вибрався з кошика і став обережно до всього принюхуватися. Хотів щось вимовити, але я жестом припинила розмову — нас могли підслуховувати. Вдарила вилами об підлогу, що виникли в руці, і по землі почала розтікатися червона пляма. Все, що з'являлося на його шляху, фарбувалося в червоний, але ваза з квітами, статуетка на книжковій шафі і бант, що підхоплює штору з бахромою, залишилися незайманими.

— Дилетанти. — Я підійшла до вази і торкнулася пальцем, перетворивши її на жменьку попелу. Те саме сталося з бантом та статуеткою. — Тепер можна розмовляти спокійно.

— Перебувати тут небезпечно. Ми не можемо піти? — Запитав Відважний.

— На жаль ні. Поки мене пов'язує контракт із Брієром, у будь-якому місці небезпечно.

— Виходить, треба розірвати контракт! Невже не існує якихось лазівок? Мізріель, ви ж не одну сотню років працюєте у цій сфері, хіба не було епізодів, коли розривали договір? Може, варто перейти до радикальних заходів?

Я дивилася на Відважного, і в мене дійсно з'явилася думка, але ось торкалася вона не мене.

— Відважний, а як виглядала фея, яка наклала на тебе закляття?

— Я її пам'ятаю невиразно, але якщо побачу наживо і понюхаю її запах, напевно, зможу дізнатися.

— Але якщо вона тебе побачить? — Занепокоїлася русалка.

— Не дізнається, ми трохи почаклуємо над його зовнішністю.

Я клацнула пальцями, і потік вітру підхопив Відважного. Відірвав від землі, огортаючи серпанком з різнокольорових частинок, які перетворили собаку на товстого, пухнастого, рудого кота. Відважний невдоволено розглядав свій новий образ.

— За що ти зі мною так, Мізрієль?