Розділ 10

Розділ 10

Даніель дивився у вікно на внутрішній двір. З вулиці лунав сміх і дзвінкий гавкіт. Мені не треба було підходити, я вже здогадалась, що відбувалося за вікном.

— Ти ніколи не вміла підкрадатись. Я завжди знав, коли ти близько, — вимовив спокійно, не обертаючись біс.

— Мені справді починає здаватися, що ти ревнуєш собаку до дівчинки. Невже нашому дамському угоднику хтось розбив серце? — засміялася з нього.

— Не більше, ніж тобі Брієр, — парирував брат, — але Сардинія не потребує від мене п'ять мільйонів.

— Натомість Брієр знає, хто я така, а не бачить у мені подругу, в якої можна позичити намисто.

Біс торкнувся рукою прикраси на своїй шиї.

— Вона сама запропонувала, сказала, що воно підходять до мого вбрання. Я хоч і не справжня жінка, але не можу дозволити бути негарною.

Сміх русалки привернув увагу. Вона кидала палицю, а Відважний, виляючи хвостом, приносив її назад. Кожен такий кидок супроводжувався сплеском радощів. На них було приємно дивитися, вони випромінювали якесь внутрішнє світло.

— Знаєш, може, Сардинія і є та сама дівчина, яка зможе розчарувати Відважного?

— Сумніваюся, — скептично промовив Даніель, явно вписуючи себе до її залицяльників. — Піду, покваплю її, бо до кінця дня можна не потрапити до палацу.

Поправивши штучні локони, він вийшов на вулицю.

***

У палац я їхала з внутрішнім трепетом. Десь глибоко всередині жила надія, що після того, що сталося в лісі, Себастьян розірве наш договір і поверне мені душу русалки. Якщо все станеться саме так, то можна думати про розвиток наших відносин із ним. Від спогадів тієї ночі по тілу розлилося приємне тепло, і знову захотілося відчути смак його губ.

Лакей провів нас у палац, туди, звідки долинав гучний спів. Маленька зала з фортепіано і жінкою, що стояла в центрі, була переповнена. Усі місця зайняті. Попереду сиділи король і Хрещена Фея, поруч принц Монті та Лусінда. Нас підвели до місць на самому кінці, майже біля входу.

— Щось ви затрималися, — зауважила кістяна діва. — Оперета просто дивовижна. За життя я дуже любила цю сонату.

— І давно вона співає? З дитинства ненавиджу оперу.

— Ні, хвилин п'ять. Ще три акти попереду, встигнете насолодитися.

З сумним зітханням зайняла місце і подивилася на настінний годинник, прикрашений золотом і дорогоцінним камінням. Поки чекала антракт, побачила в перших рядах Себастьяна, він щось мило шепотів одній з учасниць відбору. Майже непомітно відчула укол ревнощів, але відразу прогнала ці думки. Ми нічим одне одному зобов'язані, і прояв цього почуття неприйнятно.

Оголосили перерву, офіціанти розносили легкі закуски та напої, а я вирішила поговорити з принцом Монті. Розуміла, що пробратися до нього буде складно, але розмова давно назріла і не терпіла зволікань.

Граціозно підійшла до монархів, Хрещеної Феї та Брієра. Усі, окрім принца, тримали в руках келихи. Присівши у реверансі, звернулася Монті:

— Ваша Високість, чи можна поговорити з вами наодинці?

— Невже міледі можуть мати секрети від короля та його наближених? — на обличчі Себастьяна з'явився невдоволений примх.

— Я ж учасниця відбору, містере Брієр. Звичайно, я маю розмови з принцом, які не повинні чути сторонні люди.

— Мізріель, розмовляйте, звичайно. Кожен може мати секрети… — відповів король замість принца, озираючись і уважно переглядаючи зал. — Я теж маю поговорити з однією леді…

— Тоді ми прогуляємося з принцом, а то в палаці так людно, що двом молодим людям нема де усамітнитися.

Кришталевий келих Себастьяна тріснув у його руці і обсипався шматками на підлогу.

— Обережніше, містере Брієр. Такими гострими осколками можна поранити не тільки руку, а й серце, — я притулилася до Монті, і ми вийшли із зали під убивчим поглядом відьмака. Перед тим, як лакей зачинив за нами двері, я помітила Еллу, яка обмахувалася ажурним віялом і неупереджено дивилася у вікно. До неї впевненим кроком наближався король Річард. Я зітхнула, сподіваючись, що Даніель не наламає дров.

Двері за нами зачинилися, і ми з принцом швидким кроком пішли коридором. Я відчувала невидиме око феї та Брієра. Впевнена, вони не втримаються від спокуси підслухати нашу розмову. Коли ми вийшли до палацового саду, я покликала вила. Монті обережно відступив на кілька кроків.

— Це щоби нас не підслухали.

Обвела тризубом коло над нашими головами, і нас відрізало від навколишнього світу, немов стінки мильної бульбашки, відгородив тонким невидимим шаром. Монті позадкував, побоюючись чаклунства, але натрапив на бар'єр.

— Хто вчинив на мене замах? — одразу перейшла до справи.

— Я не знаю, — принц злякано витріщався на перехожих.

— Нас не бачать. Поки не розповіси правду, я не випущу тебе звідси, — вдарила вилами об землю, на кінцях голок спалахнуло полум'я.

— Я нічого не знаю, — принц злякано втискався у стіни бар'єру. — Мені нічого не кажуть.