Розділ 4 (2)

Я хотіла ще поговорити з Монті, але дивний принц позбувся мене за першою можливостю. З іншого боку, це набагато більше, ніж просидіти без діла весь день в приймальні, чикаючи принца, який ховається за кущем, не бажаючи зустрічатися з майбутніми претендентками.

У тронному залі і приймальні Сардинію і «Еллу» ніхто не бачив. Безглуздо шукати їх серед палат палацу: можна заблукати або ще раз зустрітися з Брієра. Я співчутливо подивилася на натовп одягнених красунь, які хотіли зустрітися з принцом Монті. Він навряд чи приділить свою увагу хоч однієї з них. Значить, в палаці мені більше робити нічого. Потрібно шукати інші можливості. Я вийшла на вулицю, радіючи, що віддаляюся від цього місця, в якому збираюсь жити після заміжжя. Пройшла по дорозі, що обгинає сад, як за спиною пролунав тонесенький голосок, немов лакове покриття рояля дряпали гострими кігтиками.

– Мізріель де В’єр, не очікувала побачити вас в палаці. Невже хтось опустився настільки, щоб користуватися послугами такої особи?

Хрщена Фея з'явилася в супроводі двох компаньйонок фей. Повна жінка з високим начосом на голові, напівпрозорими, як у мухи, крилами розглядала мене, немов я не свіже теляче ребро в крамниці м'ясника. Її молоді супутниці були вбрані, як і сотні інших, хто бажав зустрітися з принцом. Мабуть, Хрещена Фея ставила на своїх фавориток.

– Я теж не очікувала, що можу отримати клієнта під носом у самій Хрещеної Феї. Хоча це гарна несподіванка – приємно, коли вибирають найдостойнішого. – від моєї брехні куточки їх губ опустилися, кажучи про влучний удар по самолюбству. – Рада була поговорити. Шкодую, що не можу затриматися – дуже багато роботи.

Відвернулась, я попрямувала до виходу.

***

– Де ж її носить? – Елла де В’єр стояла в самому хвості черги, яка виходила далеко за межі приймальні.

– Може, потрібно її пошукати? – запропонувала русалка.

– І упустити момент, коли з'явитися відьмак, щоб проводити нас до принцу.

Дві дами озирнулися, оцінюючи конкуренток, але промовчали. За спиною стали шепотітися, ще три претендентки показували на них пальцями.

– Знаєш, – сказав Даніель, злякавшись озлоблених, втомлених від очікування дівчат, – можливо, пошукати Мізріель не така вже й погана ідея. Ходімо.

Він взяв під лікоть Сардинію і повів коридором, де зникли Себастьян та його сестра, але нікого не з’явився на їхньому шляху. Русалка озиралася на всі боки, розглядая декоративні колони, портрети монархів в картинах відомих художників. Даніель теж озирався на всі боки – інтерес до долі сестри стух, коли верх взяли звичні повадки.

Вибрав одну з дверей, він обережно штовхнув її – кімната виявилася не замкненою.

– Елла, ти куди? – запитала Сардинія.

– Шукаю дамську кімнату, хочу носик припудрити, – біс скрився у кімнаті. Зніяковіло русалка пішла за ним.

Вони опинилися у великій бібліотеці. Стелажі з книгами доходили до самої стелі і утворювали лабіринт.

– Навіщо ми тут?

– Я втратила одну річ, хочу її пошукати, – Даніель змінив свої початкові причини, і злодійкувато оглянув полицях з книгами, оцінював меблі, світильники і картини.

– Що за річ і як вона виглядає? – запитала русалка, не помічаючи обман.

– Маленька така брошка. Подивися під тім диваном.

Русалка стала на коліна і, заглянула під диван.

– А це точна та кімната?

– Так - так! Дивись уважно.

Нарешті біс побачив те, що було варто його уваги: ​​на верхній полиці стояла кришталева статуетка в образі коня з очима діамантами. У ломбарді за неї дадуть чимало золотих. Він потягнувся дістати, але в сантиметрі від фігурки його рука застигла, немов наштовхнулось на невидиме опір. Даніель докладав усіх зусиль, але так і не зміг наблизитися до бажаної речі. Він подумки кляв контракт, одним з пунктів якого була заборона крадіжок.

Його потуги помітила Сардинія і підійшла ближче.

– Що це?

– Це моя статуетка, – збрехав Даніель.

– Ти ж казала, що в тебе зникла брошка?

– Так ... це вона і є, – говорив з такою упевненістю, що сам собі вірив, – це брошка-статуетка.

– Так забери її.

– Не можу. На ній заклинання, яке не дозволяє мені взяти її до рук. Ось дивись, – біс спробував взяти коштовність, але магічне опір не дав цього зробити.

– Чудеса, – сказала русалка.

– Сардіночка, рибка моя, – швидко зметикував рогатий, – може, ти її візьмеш? У цій речі заборона тільки для її господині. Магія – це доказ, що тільки я її власниця. Це витівки якогось злого жартівника.

Знизавши плечима, Сардинія взяла статуетку.

– Ходімо. Тепер можна і кузину пошукати, – направив її до виходу біс.

Вони завернули за полицю з книгами і почули розмову в дальньому кутку зали. Даніель обсмикав Сардинію і приклав палець до губ, показуючи, щоб русалка притихла.

– Себастьян, мені це зовсім не подобається. Весь цей ажіотаж навколо відбору наречених не принесе нам нічого доброго, – тривожно пролунав жіночий голос.

– Хрещена Фея, нічого страшного не станеться. Пошумять трохи і розійдуться. Головне підібрати Монті дурнувату наречену, щоб вона не змогла нічого помітити. Потрібна сілючка.

Даніель подивився на русалку, приміряючи до неї названий образ.

– Може, тоді скелетину? – запропонувала Фея.

– Кістяну? В жодному разі, інакше палац перейменують в штаб Гільдії скелетів. Потрібно ізолювати всіх потенційно небезпечних осіб.

– Я зроблю все можливе, Себаст’ян. Але переживаю, як би не вигоріла наша справа з принцом.

– Не варто панікувати, Хрещена Фея. Тим більше що тут залишилося? Ми вже близько року протрималися, що для нас кілька тижнів?

– Ти мене трохи заспокоїв. Але потрібно бути максимально обережними.

Двері грюкнули. І тільки шалений серцебиття Даніеля і Сардинії порушувало тишу.

– Про що вони говорили? – пошепки запитала дівчина.

– Не знаю, але не варто влізати в їх плани. Ходімо звідси, – Даніель взяв за руку Сардинію і, озираючись на всі боки, пішов до виходу. Русалка продовжувала притискати крадену статуетку.