В дорогу

  Наступного дня староста, в голові перебравши всіх, хто б міг піти, вирішив послати Максима. У Максима батько пройшов не одну битву, як розказували що й з нечистю не повівся. Може, це й спонукало старосту? В Максимовій бідній хаті жило чотири душі: два сини, жінка Олена та Максим. Староста, насупившись, увійшов до Максимової хати.

  — Здоров був Максиме!

— І тобі здоров'я, — відповів Максим.

 — Жінко! А ну хутчіш нам по склянці і на стіл щось постав! — Жінка миттю кинулась виконувати.

  Максим розлив по стаканах горілку, промовляючи до старости.

  — Чого завітав до нас? Чи щось знову треба?

  Староста сів застіл і тяжко видихнув:

  — Бач, яка справа: треба в столицю їхати, а окрім тебе ніхто не піде.

  Жінка впустила миску з картоплею на підлогу.

  — А чого це ти вирішив, що я маю йти? — Спокійно відповів Максим 

— Даю коня в дорогу і, як приїдеш, заплачу червонцями.

— А якщо не поїду?

— А якщо не поїдеш... — Вскочив староста з-за столу, витягши пістоля з-за пояса. — Застрелю ось цим пістолем!

  Максим спокійно встав, підійшов до старости і прошепотів на вухо:

  — Якщо обдуриш, біда тобі буде, ой біда...

  В старости затремтіли руки, а в очах розігрався страх. Староста вийшов з хати і направився додому.

  — Що ти йому сказав? — запитала жінка.

— Та сказав, щоб не лякав дітей. А ти збирай мені в дорогу, завтра їду.

  Жінка заплакала, кинулась до нього обіймати, але що ж поробиш.

  Наступного дня Максима розбудив стук у двері.

  — Вставай, пора вже!

  Максим, прокинувся, відчинив двері, і в хату зайшов староста.

  — Збирайся, бо вже сонце високо, а до сусіднього села на ночівлю ой далеко.

  Максим, зібравшись, спитав старосту.

  — Тільки навіщо мені туди їхати? Ти ж так і не сказав?

  Староста дістав з кишені згорток і протягнув Максиму:

  — Не розгортай його ні в якому разі та дивись, не загуби.

— Та ви що за дурня мене вважаєте чи як? — відповів той старості, ховаючи згорток за пазуху.

  Обидва вийшли з хати, а Максим ледь не вдавився зо сміху. На подвір'ї стояв кінь, худий як дошка і старий як світ.

  — Що це ти мені за здихляка привів? — спитав Максим водночас обурюючись і посміхаючись.

— Якщо мій кінь здох по твоїй милості, вельмишановний старосто, то вже й знущатись з мене можна?

— Не кричи, не кричи, ну немає у мене кращого коня. А не хочеш цього то ногами йди.

— Е ні, краще вже на такому, а там щось вигадаю, — подумав Максим, сів на коня і потихеньку поїхав, бо швидко на ньому не поїдеш.

  В дорозі між селами Максим вирішив напоїти коня в річці, де набирала воду старенька.

  — Доброго дня, бабусю! — привітався.

— Доброго, — відповіла стара. — Далеко зібрався на такому коні? — віповіла прискіпливо оглядаючи їх.

— В столицю, бабусю. Напою коня і далі в путь.

  Від'їхавши метрів з 20, Максим обернувся, але на його подив, нікого там не було.

  — Тюфу, відьма мабуть! Свят, свят, свят... — перехрестившись, промовив в голос.

  Під'їжджаючи до сусіднього села, кінь набрав більшої швидкості, від чого Максим здивувався.

  — Мабуть, був тут раніше, — подумав Максим про коня.

  Під'їхавши ближче, чути було, як співають люди. Вже вечоріло, і рішенням було заночувати тут. Прив'язавши коня, Максим зайшов до хати та, озираючись промовив:

  — Доброго вечора вашій хаті!

— Здоров був, — відповів чоловік, сидівший за столом.

  Чимось він схожий на нашого старосту, подумав Максим.

  — Чого прийшов, хто будеш такий? Сідай за стіл, розказуй.

  Він розповів усе, що було, але про згорток мовчав. Хазяїн дозволив заночувати та пустив коня до хліва. Максима поклали на підлозі біля печі, а хазяїн з хазяйкою на печі лягли. Вночі Максим прокинувся від шороху. Відкривши очі, побачив хазяйку біля столу, на якому сидів неспокійно чорт. Недовго думаючи, Максим схопив кочергу і вдарив хазяйку по спині, від чого та тільки зойкнула. Він схопив її та перехрестився. Хазяїн спав міцно, лише щось муркотів. Хазяйка так просилася, щоб той не розповідав чоловікові, бо той вб'є її.

  — Проси все, що хочеш, все дам, все подарую, тільки не кажи!

  Максим помітив, що виглядала вона не так, як в вечері, більше на стару бабу схожа.

  — Сама знаєш, чого я хочу. Щоб вранці так і було!

  Він відпустив її та ліг на своє місце, не спавши до ранку, а хазяйка полізла на піч назад.

  Вранці Максим прокинувсявідмовившись від сніданку, подякував хазяїну. Коли той вивів коня з хліва, Максим не повірив своїм очам: кінь помітно змінився, став набагато гладший та спритніший. Але хазаїн цього не помітив, адже як він помітить, якщо жінка відьма? Виїхавши з двору, він обернувся: хазяйка за спиною хазяїна реготала, але звуку не було чути. Максим одразу рвонув в центр села, через яке йшла дорога.