3.

****

Ворожка виявилася зовсім не старою сивою бабою, як собі надумали дівчата, а вродливою жінкою років сорока, що мала синяво-чорне фарбоване волосся, зібране у високу зачіску та недбало пов’язане квітчастою хусткою, вміло підмальовані темні, як смола, пронизливі очі, які, здавалося, зазирають в саму душу, та низький, прокурений голос. Вдягнена жінка була яскраво, наче циганка, хоча, з вигляду, зовсім нею не була.

Кімната, в яку ворожка провела відвідувачок була маленькою і… звичайною. Велика книжкова шафа займала цілу стіну, навпроти неї – вікно, завішане важкими бардовими гардинами, праворуч від дверей – кремезний, протертий багатьма відвідувачами, диван, над яким висіло покривало з оленями, центр кімнати займав стіл, застелений скатертиною такого ж кольору, як і гардини, та дерев’яний стілець, призначений для господині.

Ніякої тобі магічної атрибутики, скляних куль з потойбічним сяйвом чи старовинних книг зі смертельними закляттями. Загадкову атмосферу мав надавати лише важкий аромат сандалу, яким курилися кілька аромапаличок, вставлених у склянку з квасолею на краю столу, та який зовсім не перебивав запах міцного тютюну, тому що кімната була просякнута ним наскрізь. До атрибутів ворожки ще можна було б віднести звичайну парафінову свічку в низенькому фігурному свічнику, мерехтливий вогник якої давав достатньо світла, щоб все бачити та відчувати таємничість дійства, та стару, засмальцьовану частим використанням колоду карт Таро.

– Мене звуть Ізольда, – перейшла до справи ворожка. – А які ж питання турбують такі юні голівоньки? Чи не на кохання прийшли поворожити?

– Звісно ж на кохання! – занадто голосно вигукнула Галя і, чомусь знітившись, продовжила вже тихіше: – Коли ж воно прийде оте справжнє кохання до скону? Чи заміж покличе? Чи буде чоловік багатий і вродливий? Чи…

– Занадто багато запитань, – перебила її жінка. – До того ж несуттєвих. Та я зрозуміла, що тебе цікавить, дівчинко.

Карти в її руках, немов виконували якийсь дивний танок, тасуючи та викладаючи долю Галини у вигадливому розкладі. Перевертаючи карти, Ізольда навіть всміхнулася:

– Не омине тебе, кохання, дівчинко! І сукню весільну ти вдягнеш обов’язково. – вона зробила досить тривалу майже театральну паузу, змушуючи дівчат аж тремтіти від цікавості, і урочисто завершила: – П’ять разів!

Подруги здивовано перезирнулися й приснули зі сміху.

– П’ятьох чоловіків матимеш, – продовжила розкривати майбутнє дівчини ворожка. – І кожен з них буде тим самим великим коханням. Один шлюб завершиться розчаруванням, другий – через зраду, третій – через втручання родичів, четвертий – через зловживання алкоголем, а п’ятий – …через СМЕРТЬ!

Вдивляючись в налякані обличчя школярок, вона єдиним словом, наче припечатала Долю в усій її невідворотності.

– Проте саме цей шлюб виявиться найбільш вдалим. Тут будуть і любов, і злагода, і взаєморозуміння. – від цього прогнозу Галя заспокоїлась.

Ворожка ж, відкривши останню карту, перевернула з ніг на голову все сказане до цього:

– От тільки своє жіноче щастя ти втратиш ще до заміжжя. І це вплине на усі твої шлюби та й взагалі на усе життя. – вона говорила це з ледь помітним співчуттям, намагаючись не дивитись дівчині в очі.

А чорнокоса красуня вже не зважала на тон жінки, адже почула все, що бажала. Вона схилилась до подруги та щось прошепотіла їй на вухо, після чого дівчата дружно захихотіли.

– А тепер для неї! – Галина вказала на Валю. – Їй так само: про долю, про щастя, а перш за все – про кохання!

У русявої дівчини очі горіли дитячою цікавістю в передчутті розкриття таємниць майбутнього.

– Так, мені те ж саме, – погодилась вона.

– Добре, дитино.

Ворожка знов взяла колоду і за мить вже карти вимальовували фігуру розкладу, за якою причаїлася доля Валентини.

Ізольда перегортала карти мовчки, та обличчя її похмурішало з кожною миттю. Дівчата напружились, а у Валі в животі тривога скрутилася цупким дротяним клубком.

– Невже все так погано? – обережно спитала вона.

– Навпаки, – ворожка вичавила з себе силувану посмішку. – Кохання тебе настигне рано – і на все життя. Буде весілля, сімейна злагода, діти… багато дітей… Дуже багато! ЧОРТОВА ДЮЖИНА!!! – останню фразу вимовила так страшно, що Валю наче морозом обдало.

– Чортова дюжина – це скільки? – з цікавістю перепитала Галя. – Тринадцять?

Дівчата знов очманіло перезирнулися.

– Йо-майо! Тринадцять дітей! Ну ти ж мать-героїня, твою ж мать!!! – не могла заспокоїтися подруга.

– Це ще не все, – холодно промовила ворожка.

Емоції дівчат від того крижаного голосу вмить вистигли. Вони принишкли, як мишенята і боялися поворухнутися.

– Тринадцяте дитя – прокляте! Воно від диявола! З його народженням родина опиниться за тією межею, де панують лише горе та нещастя. Добре, коли дитина народиться в світлий час доби: вранці або вдень. Тоді родину чекатимуть усього лише сварки, непорозуміння, взаємна ненависть та люта гризня. А от, якщо воно народиться ввечері, або вночі, в темний час доби, який належить нечистому, то принесе ЛИХО І СМЕРТЬ! Смерть! Усім! Твоїм! Дітям! – ворожка випльовувала слова з такою злістю, наче Валя перед нею чимось завинила.

Дівчина біла, як стіна, з повними сліз очима, відсахнулася від божевільного погляду та несамовитого хрипкого крику жінки, різко підхопилася та поквапом вибігла і з кімнати, і з квартири. Їй навіть на секунду не хотілося залишатися поряд з цією відьмою.

Галя наздогнала подругу вже на вулиці, де та сиділа на лавці, вдихаючи свіже травневе повітря та підставляючи обличчя сонячним променям. Вона вже була зовсім спокійною і навіть усміхалася.

– Ніколи в житті ні до яких ворожок більше не ходитиму! – відрізала Валентина, побачивши однокласницю. – У неї в хаті незатишно, наче в склепі: повітря важке, тхне тютюном та ще якоюсь гидотою. Та взагалі, вона просто несповна розуму: таке городити!