Розділ 10

10 В'ячеслав

Це був ідеальний момент. Ідеальний, для того, щоб позбутись своєї маніакально тяги до Ді. Я розумів, що вона мені не пробачить цього. Буде ненавидіти мене з подвійною силою. Адже я користуюсь її слабкістю.

Та і це мене влаштовувало! Вбити двох зайців одним пострілом - це ж прекрасно. Звісно всі ці думки у мене майоріли десь на самому краю свідомості. Бо головним мотивом цього вечора була геть не розважливість і холодний розум.

Я ледве стримуюсь, щоб не поводитись грубо. Так і хочеться стиснути сильніше, розірвати на шматки бридотну рожеву піжаму, дорватись нарешті до її мокрої і гарячої плоті.

Ковзаю пальцями під гумку штанів. Торкаюсь пальцями її тіла:

- Чортополох, ти вже готова? - шепочу Діані в губи.

У відповідь вона навіть не спроможна послати мене. Лише здивовано охає, коли пальці зачіпають осередок її бажання.

Її губи відповідають на поцілунок. ледве не кусають мене. Але мені це подобається. Аж занадто. Так само як пестити тіло дівчини в різних місцях - вона така дивовижно-чутлива, ніби створена для моїх дотиків.

Здається, якщо не стягну з нею рештки одягу і не закінчу почате то сам зірвусь.

І Ді рухає стегнами на зустріч моїй руці, ніби дає згоду на подальші дії. Мить і я тягну її штани вниз.

Мить і за вікном чується грім. А слідом стук у двері!

- Йдіть до біса! - кричу я.

- Відчиніть негайно! - чується з-за дверей. За вікном виблискує, шумить злива, стукають прочинені балконні двері. І невідомий за дверима не вгаває.

- Та що таке! - я розлючено йду до дверей. Від невдоволеного бажання мені фізично боляче, а в душі хочеться вбити кожного, хто посмів все зіпсувати.

- Почалась гроза, треба переконатись чи ви вимкнули всі електроприладів, - витягуючи довгу, немов у селезня шию зазирає в кімнату швейцар.

- Ви знущаєтесь?

- Це задля вашої безпеки, що б не сталась пожежа, - каже чоловік. Бачу як масляно виблискують його очі, коли він помічає свічки, шампанське, і закутану у простирадло Ді Напевно ж відразу здогадався що тут відбувалось. Проте навіть неперепросив, гад.

- Так, у нас все вимкнуто! А іскрило геть від іншого, правда ж кохана? - підморгую Чортополоху.

- Пішов ти! - вона кутається міцніше в плед і йде повз працівника готелю з номера. Куди питається тікає? В таку погоду все одно до моря не підеш. Хоча - це ж Чортополох! Вона здатна на будь-яку дурницю, аби лише втекти від мене.

Я геть не терпляче чекаю, поки працівник готелю витягне з розетки вилку телевізора, кондиціонер, і з осудом прикриє балконні двері.

- Гарного вечора, пане, - каже мені.

Який в біса він гарний? Як тільки двері за чоловіком зачиняються, я відчиняю балкон знову і впускаю прохолодне повітря, змішане з краплями дощу. Мені треба охолонути. Тому що я все продовжую кипіти. А об'єкт моїх бажань втік.

Постоявши з хвилинку під проливним дощем, і замінивши таким чином собі душ, я повернувся в номер. Діани все ще не було. І в груди почала закриватися тривога. А раптом таки справді блукає десь де не слід?

Витираю рушником мокру голову, зміню футболку, і йду на вихід. А хотів же поспати нормально! І секс хотів!

Сподіваюсь, Лісовська зараз в такому ж кепському стані як я. Тоді мені хоч не так образливо буде.

Знаходжу дівчину в барі. Вона все ще укутана в тонкий плед, певно втямила що вискочила в самій піжамі, і тепер не хоче демонструвати її різноманітній компанії, яка зібралась в барі. Перед ді один порожній келих, інший саме ставить бармен.

- Завжди мріяв про п'яненьку і розпусну жінку, - кажу їй.

- Їх тут аж задосить, - відповідає Ді. -Обирай.

- Тебе хочу, - кажу, зазираючи їй в очі, щоб ні на мить не сумнівався, що я цілком серйозно. Ідея переспати з нею ще раз стає якоюсь манією. Нав'язливою думкою, що не відпускає мене. І чим ближче я стаю до цієї мети, тим сильніше жага.

- Відвали! Дай хоч напитись спокійно.

- Пити на самоті - перший крок до алкоголізму, - відповідаю, сідаючи поруч. - Це я як лікар кажу…

- Я не сама! Бач, негода скільки людей сюди загнала, - вона обводить рукою заповнене приміщення.

- Помиляєшся, Діано, - хитаю головою. І роблю знак бармену, щоб налив мені теж чогось. - Насправді ти сама самісінька, і навіть твоєї посіпаки-подружки немає поруч.

- Який же ти мерзенний, Куйбіда! - відповідає вона. В очах збираються сльози. Певно її справді радить самотність. Ні подруг, ні справжніх друзів - щось я не бачив, щоб їй хтось телефонував за день у морі, окрім тієї ж Лани. А мотиви дружби Лани ми всі чудово знаємо. Навіть Діана їх знає, але вперто обманює себе і не хоче визнавати очевидне. Бо якщо з її життя зникне Лана вона справді залишиться сама.

Мені б хотілось її пожаліти. Проте я не можу цього зробити. Ворогів не шкодують. А співчуття до Лісовської перший крок до мого фіаско в цій битві.

10 Діана

Втомлена. Знервована. Присоромлена. В мене не було жодного бажання зараз бачитися з Куйбідою. Навіть не так. Я б мріяла опинитися з ним на різних планетах. В ідеалі — щоб він перенісся на якесь чуже незнайоме небесне тіло, бажано не придатне для життя людини. Хоча Славік не людина, а робот, основна мета якого псувати моє життя, тож він де хочеш влаштується.

Я важко зітхнула і сховала сльози, які набігли на мої очі. Було морально нестерпно. Усвідомлення того, що мало не програла битву, буквально вбивало мене зсередини. Та що ж за чортівщина? Чому він так діє на мене? Адже він не подобається мені! Це ж Славік Куйбіда! Це ж фу! Огидно!

А проте в ліжку мені ще кілька хвилин тому огидно не було. І від цього я була ладна трощити все навколо. Не розуміла. Я ніколи не вважала себе розпусною дівицею і не кидалася в ліжко до першого-ліпшого. Авжеж, у мене були чоловіки, але тільки тоді, коли я вважала, що наші стосунки серйозні. Принаймні секс на одну ніч — точно не про мене. Але з моїм ненависним однокашником все було верхидном. Я не розуміла, що відбувається, чому я так легко здаюся йому.