Розділ 5

5 В'ячеслав

Батьки сказились з цим весіллям! З ідеєю поженити нас з Ді. Ще і друзі дратують своїми дебільними жартиками.
- Вже став підкаблучником? - регоче Мак. - Не відходиш від своєї колючки. Приручила вона тебе, а?
- Я намагаюсь викликати у неї відразу. - чесно відповідаю я. Бо набридло грати роль щасливого нареченого.
- Кому ти чешеш? Коли хочуть викликати відразу - їдять часник і не миються пару тижнів.
- Дякую за цінні ідеї, але перетворитись в того бомжа, якого мені довірили лікувати на практиці, я не маю бажання.
- Бомж, сподіваюсь, вижив після твого втручання? - зубоскалить Мак.
- Звісно. Все друже, треба летіти на роботу.
- Скучив за своїми медсестричками? У тебе тепер є наречена, не забувай! - летить мені в спину. Наче забудеш про це.
Відпустку я планував на жовтень. Хотів полетіти в Домінікану, коли закінчиться сезон дощів. Але за примхою батьків, я тепер немов маріонетка, маю скасовувати всі справи і мчати ввечері в аеропорт. Хіба будеш тут радіти життю і посміхатись людям?
Тиждень в одному готелі з Ді! Катастрофа!
Сподіваюсь, після цього тижня вона зрозуміє, що краще без кондитерської, ніж зі мною.
На роботі час летить стрімко. Треба роздати купу вказівок помічникам, щоб вони не розвалили до біса мою клініку.
Під роздачу потрапляють всі: лікарі і медсестри. До вечора мене не проклинає, хіба що ледачий лаборант. За цією метушнею я не встигаю толком зібрати речі. Мчу на таксі на літовище, щоб зустрітись там з щасливими сватами. Які вже готові відкорковувати шампанське, варто нам сісти в літак.
Ще і умисно квитки взяли нам поруч з Ді.
- Я хочу сидіти біля ілюмінатора, - безапеляційно пхає свою красиву дупку на моє місце вона.
- Це мій квиток! - намагаюсь її виштовхати зі свого крісла.
- Ти ні разу не джентльмен.
- І ні разу, і ні два. Але якщо хочеш сидіти біля віконця - мої коліна готові тебе тримати.
Зустрічаюсь з нею поглядом. Ді дивиться на мене згори. Очі карамельно-золотавого кольору, схожі на розтоплену бронзу. Мене проймає. В роті стає сухо. І сперечатись бажання кудись зникає. Важко ковтаю слину. В грудях здіймається тахікардія. Це ще що за чортівня? Тпру гормони! Вона лише приваблива дівчина з паскудним характером!
- Потім пошкодуєш, - каже Ді. І сідає мені на коліна.
Я вже шкодую. Її дупка така м'яка і пружна. І Чортополох умисно крутить стегнами, ніби намагається вмоститись зручніше. Зачіпає найчутливіші ділянки мого тіла. Так що в очах раптом стає темно від стрімкого відливу крові від голови.
Звучить наказ пристебнути паски і Лісовська нарешті повертається у своє крісло.
- Продовжимо, як злетимо, - грайливо каже вона. Але мені не до жартів. Її дупка зробила свою справу - я заведений. І тепер у мене все ниє від розчарування.
- Дочекаємось готелю, - відповідаю я їй крізь зуби. - Я не чекатиму весілля, щоб влаштувати собі медовий місяць.
- Він буде з присмаком полину, - відповідає Ді.
- Тобі сподобається, - кажу я. - Як і першого разу.
- Ой. Я була п'яна і навіть нічого не відчула.
- Тоді тобі пощастило, що в номер зайшов я.
- Це ще чому?
- Я вже пообіцяв все повторити. Щоб ти розпробувала все, як слід, - розмови трохи збавляють мою фізичну напругу. Тож я б говорив і говорив. Якщо вже більше нічого зробити не можу. Мене тягне до Чортополоха. Це все, що мені ясно. Це дуже неприємне відкриття. Але однозначно треба переспати з нею ще раз, щоб позбутись цього хворобливого бажання.
- Це все, що ти можеш? Залякувати нездійсненими обіцянками? - вона презирливо кривиться.
- Чому ж лише обіцянками? - кладу руку на її стегно. Погладжую крізь джинси тіло. Ді скидає мою руку. Дістає навушники.
- Ти мене втомив, Куйбіда! Я буду спати.
- Спи, це твоя остання спокійна ніч.
Сам відкидаюсь на підголівник. Момент зльоту літака не з приємних. Але це відчуття скоро минається. Світло в салоні стишується. Позаду мене тріщать беззупинну мама і тітка Ольга. Про що там можна говорити нескінченно? Ді ж заплющує очі і удає, що спить. Можна вивчати її обличчя в напівтонах м'якого світла. Таке довершене. Задертий носик і пухкі губки. Ніби все знайоме з першого класу, але водночас я наче бачу її вперше.
Я бачив, як зі смішної дівчинки в рожевих сукенках вона стала спокусливою старшокласницею. Як з кожним роком її характер ставав все гіршим. Я пам'ятаю, як ми ворогували. Як вона з подружками створювала спеціальні чати для обсирання мене. Як мені зливали всі ті листування і я мстив з усією люттю ображеної дитини. Клей в її ранці - найневинніше, що було.
Я не знаю, що ми ділили. Я не знаю, чому вона так зі мною поводилась. Напевно тому, що була зіпсованою ще з колиски. Пещеною, тою що звикла, що все може бути лише по її або ніяк?
“Воно тобі треба копатись в характері Чортополоха?” - питаю сам у себе.
- Куйбіда! - дівчина розплющує очі. - Ти в мені дірку пропечеш! Годі витріщатись.
- Я дивлюсь і думаю, наскільки ти беззахисна, коли спиш, - усміхаюсь я.
- Зате ти коли спиш - така нюня, - вона усміхається.
- Що теж мене учора роздивлялась?
- Не тільки, - загадково хіхікає.
- Зізнавайся, що ти зробила?
- Секрет, Куйбіда.
Чому я знову почуваюсь школярем? Так, ніби ось-ось Ді утне якусь гидоту, і у мене вже живіт стискається в очікуванні неприємності? Жену від себе цей дитячий флешбек. Все змінилось. І тепер ми гратимемо за моїми правилами.
Схиляюсь до її вуха:
- Я розгадаю всі твої секрети, - шепочу інтимним голосом. - Від чоловіка їх у тебе не буде.
- Ключове слово - “чоловік”, - хмикає вона. - А ти ним ніколи не станеш.

5 Діана

Політ в літаку був довгим, а тиждень буде взагалі нескінченним. Я вже прямо відчуваю це. Клятий Куйбіда зіпсує мені весь відпочинок. Тут просто до бабки не ходи.

Під час дороги до готелю я все більше розглядала краєвиди сонячної Болгарії, щоб чимось себе зайняти і хоч на мить забути про присутність тут Славіка. А коли авто зупинилося, а водій попередив, що приїхали, настрій покращився.