Розділ 3

3 В'ячеслав

Другий день весілля був більш неформальним. Після обіду почали спускатися гості в залу, де офіціанти накривали столики. Тамада готувався до нового раунду розваг. Трішки пізніше від інших вийшли і молодята. Я дивився як моя так звана наречена з'явилась поруч з молодою дружиною. Ді мене ніби умісно уникала.

Я ж тришки подумавши над усією ситуацією. вирішив, що можливо зараз саме час перейти до мирного плану.
Управління бізнесом навчило мене багатьом речам. який і тій істині, що іноді з людьми варто домовлятися. Пропонувати якийсь компроміс. І після в те, що Лісовська мріє вийти за мене заміж я не вірю, то вважаю, що можна буде з нею домовитись. Опустити той етап де ми тріпаємо один один нерв і відразу перейти до розв'язання проблеми. Вважаю, це успішно доросле і виважене рішення.
Тож кинувся на пошуки Діани. Має ж бути в її голові бодай чайна ложка смальцю! Нам в універі показали, що навіть у самих розумово відсталих експонатів мозок у черепній коробці все-таки наявний. А Ді не скидається на людину, що народилась без такого життєво важливого органу.
В пошуках Чортополоха обійшов двір ресторану, де в альтанках сиділи гості і я бачив молодят. Але моєї нареченої там не було. Дівчину я помітив в компанії Лани за столиком на балкончик. Не гаючи час кинувся туди. Та опинившись під самим балконом відчув душевний вигук ДІ:
- Ти що не слухає, що я тобі кажу? Батько категорично сказав - весіллю бути!
Я завміраю. Раз так гарно чути - то чому б і не послухати.
- Поговори з ним ще раз! - каже Лана.
- Мій тато рішення після один раз! Тому давай думати подружко, як спекатись Куйбіді! Це і в твоїх інтересах!
- Ді, твій тато пожежав щодо кафе! - Лана неприродно зміюється.
- Ти його що не знаєш? Сказав, що відбере кондитерську - значить відбере. І без роботи ми залишилось вдвох! Нам треба страждати, як змусити Славіка втекти від мене. Як ти вважаєш, як що я.., - голос Ді стишився. І скільки я не напружував слух окрім нерозбірливих слів і єхидного сміху більше нічого не відчуваю.
Отже, солоденькі дівчата влипли. А ставки в цій грі піднялися. Не лише я можу втратити свою "дитинку". У Ді теж можуть бути проблеми.
І якщо я принаймні і правда можу йти працювати звичайним лікарем, то Ді взагалі балувана і я не уявляю її до прикладу санітаркою чи посудомийницею. Я усміхаюся - це теж потрібно використовувати в майбутній розмові.
Йду на другий поверх, туди де сидять подружки. Помітивши мене обидві замовкають.
- Ось де ти люба! - голосно кажу я, так щоб усі гості чули. - Я обшукався тебе, кохана!
- Припини виставу! - шипить Ді. - Я розумію, що таке невдасі як ти шкода втрачати клініку, але актор з тобою ще гірший, ніж лікар!
- Ходи до татуся, колючка, - замість того, щоб припинити блажнювати, як сідаю за столик і плескаю себе по колинах, запрошуючи Чортополоха сісти.
- Славіку, мені здається, ти не дуже вчасно, - дивлячись на роздратоване обличчя подруги, каже Лана.
- Буде краще ти, якщо нас залишиш, - відповідаю їй я. - У нас з Чортополохом сімейна нарада.
- Мені немає про що з тобою говорити, Куйбіда!
- Я вважаю інакше, - серйозно зіркаю на Лану. Та зітхає.
- Вам і справді краще поговорити, - каже вона. - Я схожу до бару.
Зіркаю їй у слід. Якби не відчувати вдячності давно б нагрубив цю причепу. Але вона вже довела, що гроші не головне в житті.
- Ді, - вичавлюю із себе спокійний тон. Хоча при погляді на її холодне красиве обличчя у мене кров закипати. - Я хочу поговорити щодо наших заручин.
- Вже злякався й даєш задню? - питає вона зрозуміло.
- Тобто ти вважаєш, що тобі ці заручини потрібні? - дивуюсь я. - Подумай, ти муситимеш терпіти мене і мої витівки…
- Думаєш я боюсь?
- Думаю, що нам краще діяти заодно.
- Можеш розривати заручини. Сам.
- Але ж ти знаєш, що я втрачу клініку.
- Ти і так невдаха. З клінікою чи без! - вона усміхається. - Чи думаєш, мене колишуть твої проблеми?
- Отже, допоможи мені ти не збираєшся? - про всяк випадок ще раз уточнюю. Вона справді без клепки.
- Я допоможу тобі сконати без мук, Куйбіда. Це все що в моїх силах.
- Ти пожалкуєш, - краєм ока помічаю тітку Ольгу. Хапаю Ді за руку і цілу її пальчики. Ді відчайдушно вириває свою руку від моїх губ.
- Ще раз обслиниш мене і жалкуватимеш ти!
- О, люба, я не тільки руку тобі обслиню, - обіцяю я. - Оближу тебе з голови до ніг.
- Отруїшся.

- У мене є атоксил.
- А от і ви! Голубки, - розчулено усміхається моя майбутня теща. - Там конкурси внизу. Ми вас шукаємо, хочемо оголосити про заручини!
- Мамо я не думаю, що це вдала ідея, - відповідає ДІ.
- Всі і так вже все знають, - тітка солодко усміхається. - Але ми так хочемо ще крапельку уваги.
- Авжеж ви маєте рацію! - усміхаюсь я. - Зараз все оголосимо. І потанцюємо. Правда ж, Ді, сонечко?
- О так, - вона усміхається так, що я розумію - бідні мої ноги. Буде по них гарцювати як корова.
Ми виходимо до решти гостей на задньому дворі комплексу. Тітка Ольга плаває немов корабель. Ми повземо за нею.
- Чого ти добиваєшся? - питаю пошепки у Чортополоха.
- Твоєї капітуляції, Куйбіда, - відповідає вона. - З нас двох виживе лише один.
Поки майбутня теща пішла до музикантів замовляти танець, Ді від мене втекла. Відчуваю повне розчарування. Хотів все миром владити. Я вже не той придурок, що в школі. Маю здоровий глузд. А от Лісовська ще залишилась безмозковою куркою. Думає, що може мене перемогти. Тож чому я шкодуватиму про те, що вона втратила свою кондитерську? Нехай нарешті спуститься з небес на землю і відчує, що таке працювати власною головою і руками.

3 Діана

Домовитися він зі мною вирішив, ага, я так взяла й повірила. Від Куйбіди можна чекати лише біди. Хоч тавтологія, зате щира правда. Явно, вже вигадав якусь собаку. Тепер планує втертися в довіру і завдати удару. Підставить все так, щоб батьки думали, ніби я кинула Славіка. І тоді до біса моя кондитерська, до біса бізнес, до біса майбутній журналістський проєкт. Ні, мене влаштує лише, якщо Славік відмовиться сам. Він мене кине, бо вся ця ситуація — виключно його провина, бо це він прийшов до мене, скористався тим, що я п'яна. Я з ворогами на перемовини йти не збираюся. Війна, то війна.