Розділ 2

2 В'ячеслав

Прекрасний ранок! Психи від істерички Ді того коштували. Як вона корчила огиду - прямо бальзам для мого серця. Дівчина біжить у ванну, а я ліниво натягую одяг і продовжую посміхатись.
Подумати навіть не міг, що вона така гаряча штучка в ліжку. Заплющую очі, щоб чіткіше пригадати обриси її тіла - пружні вигини, задерті до гори вишеньки на верхівках її грудей, які знову хочеться перехопити губами.
В крові знову спалахує вогонь.
- Славка, не гони, - звертаюсь до себе пошепки. - Це ж чортополох Ді. Краще забутись про все, що між нами сталось. Це помилка.
Але як вона психувала! Яка тепер зброя в моїх руках. Щоразу, як вона буде задирати свого курносого носика, можна буде їй пригадувати цю ніч.
І байдуже, що нас побачили батьки. Ми ж дорослі люди. З ким не буває? Ніби моя чи її мама не були молодими? Ну не стануть вони пліткувати про побачене? Це зрештою не культурно!
Так-сяк одягнувшись, я іду в свою кімнату. Вона виявляється трохи далі по коридору - отже я по п'яному просто зайшов не в той номер. Але ж вдало зайшов!
Готель ще сонний. Більшість гостей спить після бурхливої і цікавої ночі. Наші друзі вміють гуляти з розмахом і шиком. Викупили увесь комплекс під своє весілля. Тут і басейн і СПА є, але кому воно цікаво, якщо в барі повно випивки?
Приймаю душ, переодягаюсь в свіжий одяг - сьогодні другий день весілля, неформальна частина, тож носити смокінг дружкам нареченого вже не обов'язково.
І в прекрасному настрої йду на перший поверх випити кави. Треба скористатися тишею, яка ще панує в готелі.
Я взагалі люблю, коли навколо поменше людей. Відтоді як в універі мені показали, як люди виглядають всередині, моєї любові до них не побільшало. Робота у мене нервова і теж постійно пов'язана з людьми. Тому я ціную моменти спокою.
Але посидіти з кавою на самоті мені не судилось. Бо за одним зі столиків активно поїдають сніданок дві подружки - моя мама і Ольга Лісовська. А поруч з ними сидить трішки потріпаний від випитого і від того похмурий мій батько. Намагаюсь вдавати, що не помітив їх.
- Славіку! - моє маскування за горщиком з пальмою було миттєво розкрите. - А ходи до нас, синку! - гукає перебільшено щасливо мама.
- Доброго ранку всім! - тримаю гарний тон. І вдаю, що пів години тому ми не зустрічались.
- Доброго, - бурчить тато. Цмулить чорну каву без цукру. І кривиться, з нудьгою поглядаючи на бар.
- А от і Діаночка, - щебече тітка Ольга. - Мила, ходи до нас. У нас тут сімейна нарада.
Діана в легкій сукні в маках, з зібраним у вузол трішки вогким волоссям, спопеляє мене поглядом. Якби могла - вже б мій попіл розвіяла. Але отримує лише мою посмішку. Я ніби натякаю їй поглядом, що пам'ятаю який смак у її губ.
- Яка ще нарада? - похмуро питає вона. Проходить повз мене умисно близько і вганяє мені підбір в ногу. Я не чекав фізичного насилля, тому голосно зойкнув.
Але на мене не звертають уваги.
- Ми обговорюємо ваші стосунки з В'ячеславом, - каже мати. - Ми всі дуже здивовані, що ви їх приховували від нас.
- Бо немає ніяких стосунків, - відповідаю я.
- В'ячеслав! - батько не задоволено зиркає на мене. - Як негарно з твого боку.
- Ми дорослі люди і самі розберемось, - відповідаю я. - Гарно чи ні.
- Припини обдурювати батьків! - додає мама. - Ми ж бачимо, що між вами справжні почуття.
- Вам здалось. - заперечує Ді. Ось тут я з нею солідарний. Давай колючко, скажи своїм і моїм батькам, що секс по п'янці це ще не привід одружуватись.
- Так. Мені немає жодного бажання обговорювати ваші шури-амури, - каже батько. - На коли вам краще весілля: на серпень чи вересень?
- Яке весілля? - мій гарний настрій розтанув, як той сніг на сонці. - Ми не збираємось одружуватись!
- Ви одружитесь! - впевнено заявляє тато. - Ми подумали, що це прекрасна ідея. Крапка.
- А нас спитати ви забули? - на щоках Ді з'являється рум'янець. - Це що за середньовіччя таке? Я не хочу заміж!
- Тобто спати ти з ним хотіла? А заміж - ні? - це вже тітка Оля. - А якщо ти вагітна? Та що це за мода така - спати з ким попало? Діанко, май совість! Не доводь маму до лікарні!
- Я проти! - обурююсь. - Я..
- Залишишся без клініки, - вагомо обрубує тато. - А кому такий лікар як ти треба? Підеш на швидку за копійки горбатитись!
Я відкриваю і закриваю рот. Це не може бути правдою. Кулаки самі стискаються в люті. Я в клініку вклав душу. Це моє, можна сказати, дітище! Батьки дали гроші на її відкриття, але всі успіхи нашого медичного центру - це моя заслуга! Я не збираюсь так просто поступатися своїм бізнесом через якусь та Ді. Ненавиджу цю дурепу. Стоїть, мовчить і нічого не каже.
А Лісовська раптом усміхається. Якби не переконався перед цим, що то я зайшов в її кімнату, вирішив би що вона все підлаштувала. Але хоч в цьому гріху я її звинуватити не можу. А от за те, що вона каже далі, мені хочеться дівчину придушити.
- Весілля краще в серпні гуляти, - все ще усміхається. І посилає мені вбивчий погляд. - Якщо, звісно, наречений не втече.
- Хай буде серпень, - кажу я. - Якщо, звісно, наречена протримається до того місця.
- От і прекрасно! Треба це відсвяткувати шампанським! - батько нарешті посміхається і махає рукою бармену.
- Коля! Яке шампанське? - злиться мама.
- Іро! Свято, наші діти одружуються, - щебече Ольга. - Звісно, треба шампанське. І нашого татка покликати. Він спить і не знає, яка подія сталась!
Я відходжу від спільного столу. Пити каву вже перехотілось. Мені взагалі хочеться лише одного - щоб Ді Лісовська перебралась жити на інший континент. Треба пробудити в ній таке бажання якнайшвидше. Цим і планую займатись цілий місяць до весілля. Не знаю, що вона задумала, коли погодилась на шлюб, але ясно одне: зробила вона це лише з однією метою - зіпсувати моє життя.
- Славіку! Йди до нас! Вип'ємо за ваше майбутнє! - кличе тітка Ольга.
Шампанське я осушую до дна. На мить придивляюсь до солодких губ Чортополоху.
- Гірко! - сам кричу, сам хапаю Діану, що не чекала такого підступу, і цілую. Вона пручається. А я тільки радію з того.
- Тобі капут, Куйбіда! - мило посміхаючись, шепоче вона.