Розділ 6.2. А в середу рано Гриця отруїла.

Пройшло кілька місяців і настав час Андріївських вечорниць. Килина поступала хазяйкою нової домівки і давала причину для батьківської пошани. Вона варила смачні вечері, радилась зі мною щодо трав. Із ними оселився Яків і часто задавав тон нашим вечірнім посиділками. Пару разів він навідувався до батьків, батько йшов на поправку, особливо після настоянок, які я порадила приймати. Місцеві знахарки не мали тих багатолітніх записів відьом-матерів, що були в мене, бо майже всі були навчені своєму ремеслу і тим паче остерігались полювання зі сторони родини братів після моїх розповідей.

Тепер Килина була заміжньою панянкою, тому ходити по гуляннях не могла, та тепер, здається, компанії Кирила їй було достатньо.

— Йди веселись, Ярино, — сміючись з моєї насупленості сказала вона, відбираючи шиття, — Я вже й на твоєму весіллі погуляти хочу. Пора й парубка знайти.

Я кинула в неї шмат тканини теж повеселівши.

— Справді, Ярино, — безтурботно промовив Яків, — може в тебе хто на приміті є? Ти так ретельно вишиваєш свої весільні рушники, що скоро на все село їх буде.

— Може і є, — посміхнулась я, — А ти, Якове, коли вже Дану сватати будеш? Як ви гарно виглядаєте, ідучи разом луками.

Кирило схвально кивнув.

— Пора вже, брате. То й взагалі поїдь до нашого села на вечорниці. Батьки раді будуть.

— Та і Ярину візьми, — замовила Килина, собі дошиваючи хустку.

— Знов, Килино? — насупилась я.

— Що таке? — спитав Яків.

— Ярина увесь час нагадує Килині про прокляття, оскільки сама звелась із відьмами, — несхвально промовив Кирило.

— Та зараз же все добре, — мовила Килина, — Тим паче на весіллі Медорада та Ореста нічого не вдіяли.

— Зате на дівич-вечір в цій хаті вони закрутки полишили. Сама пам’ятаєш. При тому справилась лише одна.

— Ти не можеш бути в тому певний, — сказала я, ковтаючи чай.

— Ти тоді тісно із ними спілкувалась, — з підозрою промовив хазяїн, — вони тебе не посвячували у свої плани?

— Ти ж знаєш, що ні, Кирило, — сказала Килина. — Не розпалюй нових негараздів, ми ледве ті подолали. І ти так і не пояснив, чого у вечір, коли Ярина побачила вперше тебе в селі, померла відьма-мати.

— Не зараз, кохана.

Яків перевів погляд з брата на мене.

— То ви познайомились ще до того як ти пізнав Килину?

Він кивнув.

— Ти вже тоді водилась із відьмами? — продовжив Кирило.

— Ні.

— Коли ж почала?

— Як мати померла, — промовила з неприязню я.

Килина відмовила йому за те. Яків же наповнився ентузіазмом.

— Я візьму Ярину із собою, — промовив він, — але слідкуватиму, щоб ніякий хлопчина її не забрав.

— То сенс вечорниць тоді, — фиркнула я.

Яків похмуро глянув на мене.

— Запроси Дану то й все.

— Але я все одно покличу Макара. Тому тут сподобалось, то і я обіцяв йому привід погостювати, — сказав Кирило.

— Добре, — зітхнула хазяйка відкладаючи вишивання.

***

Близився час святкувань. Килина підбирала мені прикрас, бо занадто кортіла, щоб я знайшла собі чоловіка. До їх хати приїхав Макар — друг, якого Килина дуже точно не дала стати боярином. Провівши із ним лиш годину мені схотілось зникнути, що я й зробила без докорів сумлінь. Він був наче реп'ях, що чіпляється до кожної деталі, бажаючи полестити, пригортаючи до себе увагу. Кирилові те подобалось і він добродушно ще дужче наливав другу. Яків стерпно відносився до нього: не заохочував, проте і не надто заперечував. Килина погодилась мене якнайскоріше випроводити.

— От такого зятя я б не хотіла, — покачала вона головою і пішла знов терпіти його балачки.

***

Прийшов морозний день. Та ріка, та сама, злощасна, текла спокійно. Кожен раз щоб дійти до хатини Килини, мені спочатку необхідно було обітнути те саме побережжя, де вперше я зустріла душогуба. Ніби він навмисно оселився неподалік.

Килина обіцяла мене заплести. Зазвичай я сама поралась, та того дня вона була надто наполегливо.

Авжеж, Макар ще був там і знов точив ляси. Подруга поспішно повела мене до своєї кімнати. Там вона всадила мене за гарний туалетний столик, новий, лакований, проте менш декорований, аніж той, що був у її ранній хаті. Тепер тут ніби відчувалась доросла стриманість.

Вона почала підбирати мені засоби краси, а незабаром вже й одягала обрані прикраси. Як я не відмовляла, вона наполягала. Іноді мені ставало дуже жаль, що ми тепер не можемо щиро дружити. Та вона зробила свій вибір. Я відкрила їй очі на правду. Не на всю, та на правду. Вона віднеслась легковажно. Тепер час кари. Якщо не для неї, то для чоловіка. Бо до прокляття ж вони чуткі і не збираються тепер звідси виїжджати. Медорада та Ореста деколи проходили повз їхню домівку, проте ніколи з весілля мене не бачили у їх товаристві. Це заспокоїло всіх. Навіть Кирило пом'якшав.

Спокою не давало лише одне. Вечорниці. Що цього разу тут може відбутись? Це буде друге велике гуляння, після весілля, де збереться молодь і з іншого села теж.