Розділ 4. Палац Мари

Льодовик простягався до самого обрію, перетворюючи весь навколишній світ на безкрайній простір білого каменю й застиглого холоду. Тут не було ні дерев, ні трави, ні навіть слідів води. Лише лід, сніг та вітер, який ніс із собою такий холод, що здавалося, ще трохи — і саме повітря перестане бути газом та перетвориться на крижану імлу.

Та посеред цього мертвого білого світу була дивна пляма. Там не було льоду.

Серед льодовика лежала пустеля — гола, холодна й безжиттєва. Під ногами простягався дрібний темний пісок, між яким виступали уламки каміння, а далі, наскільки сягало око, не було нічого, що могло б нагадати про життя. Навіть сніг сюди не приходив. Сильний вітер змітав його геть, залишаючи після себе тільки камінь і пісок.

Посеред цієї пустелі стояв кам'яний трон. Він був грубо витесаний із темного каменю, наче його не створювали для краси, а просто вирвали з самої землі й поставили там, де цього забажала його господиня.

На троні сиділа Мара. Тонка, майже худа постать була загорнута в довгий чорний плащ, що майже повністю приховував її тіло. Обличчя губилося в тіні каптура, і розгледіти його було неможливо. З одного рукава визирала висохла, схожа на скелетну, рука. У ній Мара тримала чорну косу з пошкодженим, нерівним лезом, яке давно втратило будь-яку подобу людської зброї.

Біля ніг Мари лежали троє вурдалаків. Кожен із них був величезним — навіть лежачи, вони здавалися більшими за звичайну людину. Вони спокійно грілися біля трону, наскільки взагалі можна було говорити про тепло в цьому місці, зрідка ворушачи важкими лапами. Здавалося, вони зовсім не звертали уваги на навколишній холод.

Але спокій цих істот був оманливим. Вони не спали. Їхні очі стежили за всім, що відбувалося навколо, і кожен із них був готовий підвестися тієї ж миті, щойно Мара зробить знак. Тоді спокійні чудовиська перетворилися б на зброю, здатну роздерти будь-кого, на кого вкаже їхня володарка.

Далеко на горизонті з'явилася темна постать. Крок ішов крізь пустелю, залишаючи за собою сліди на піску. Його хода була важкою, а одяг вкривався тонким шаром крижаного пилу, але він не зупинявся.

Троє вурдалаків одночасно підняли голови. Мара не ворухнулася. Вона лише дивилася, як Крок наближається до трону.

Крок зупинився перед троном, схилив голову, але не став на коліна. Він був виснажений, його одяг був пошматований після втечі, та в голосі не залишилося сумнівів.

— Я знайшов Мрію.

Троє вурдалаків біля трону підняли голови. Мара залишилася нерухомою.

— Говори.

— Це Морана.

Кілька митей у пустелі було чути лише вітер.

— Ти впевнений?

— Так. Настільки, наскільки взагалі можна бути впевненим у тому, чого не мало б існувати в цьому світі. - Крок зробив кілька кроків ближче. — Після того, як ми відчули силу Мрії, ми пішли за її слідом. Удар, Звук і я. Ми прийшли до села, яке згоріло незадовго до того. Там залишився слід. Дорога, на якій вогонь не зміг горіти. Вона була цілою, тоді як усе навколо згоріло. Ми відчули там силу Мрії так само, як раніше.

Мара повільно нахилила голову.

— Свідки?

— Були. Вони розповіли про двох чаклунів, яких бачили незадовго до пожежі. За їхнім описом ми знайшли їх.

— І серед них була вона.

— Морана. - Крок на мить замовк. — Вона не сказала нам, що є Мрією. Не визнала цього. Навіть не намагалася переконати нас у чомусь. Але це вже не мало значення. Вона використала силу Мрії у тому селі.

Мара стиснула пальці на держаку коси.

— Як саме?

— Не так, як це роблять маги. Вона не керувала вогнем. Не гасила його. Вона змінила саму властивість частини світу. Там, де вона пройшла, вогонь просто не міг існувати. - Погляд Крока став важчим. — Удар і Звук спробували її вбити. - Мара мовчала. — Вони загинули.

Один із вурдалаків тихо ворухнувся, але Мара навіть не глянула в його бік.

— А ти?

— Я втік.

Ці слова Крок вимовив спокійно, без виправдань. Мара довго дивилася на нього з-під темного каптура.

— Отже, ти кажеш, що Мрія була поруч із нами всі ці роки?

— Я кажу більше, — відповів Крок. — Вона була поруч із тобою. - Мара завмерла. Крок не відвів погляду. — Морана — твоя дочка. Вона народилася в цьому світі незабаром після твого приходу. Вона жила тут тисячі років. І весь цей час була Мрією.

У пустелі стало тихо. Настільки тихо, що навіть вітер, здавалося, на мить стих.

Мара повільно підвелася з трону. Троє вурдалаків одразу піднялися разом із нею, але вона ледь помітно поворухнула рукою, і вони знову опустилися на землю.

— Морана… - Це ім'я прозвучало з її вуст зовсім не так, як воно звучало б у людської матері. У ньому не було ні болю, ні жалю. Лише лють. — Ти хочеш сказати, що всі ці тисячоліття… - Мара стиснула держак коси так сильно, що кістки її руки скрипнули. — Усі мої поразки. Усі людські бунти. Усе, що не дозволяло мені підкорити цей світ… - Вона різко підняла голову. — Це була вона.

Крок мовчав. Він не знав, чи справді Морана була причиною всього, що Мара пригадала за тисячоліття. Але тепер це вже не мало значення. Для Мари відповідь була знайдена.

— Моя власна дочка, — прошипіла вона. — Ота клята Мрія. - Її голос прокотився пустелею, і троє вурдалаків одночасно піднялися на лапи. — Світ не може мати дві Мрії, — сказала Мара. — Цей світ належить мені.

Мара кілька митей стояла нерухомо, дивлячись кудись поверх Крока, ніби бачила перед собою не цю холодну пустелю, а тисячі років власної історії. Потім вона повільно підняла косу.

— Збери всіх, хто служить мені.

Крок підвів голову.

— Усіх?

— Усіх, — повторила Мара. — Вурдалаків, мерців, чудовиськ, усіх, хто здатен тримати зброю й виконувати мій наказ. Я хочу армію. - Вона зробила крок від трону, і троє вурдалаків одразу розступилися перед нею. — Ти знайдеш Моранину.

— А далі?

Мара повернулася до Крока.

— Вб'єте її. - Крок мовчав. — Мені байдуже, скільки людей загине разом із нею. Спаліть село, якщо вона сховається в селі. Спаліть місто, якщо вона опиниться в місті. Якщо заради її смерті доведеться спалити цілу країну — спаліть країну. - Вона міцніше стиснула чорну косу. — Якщо доведеться спалити континент — спаліть континент. - Мара на мить замовкла, а потім тихо додала: — Якщо для її смерті доведеться знищити весь цей світ, знищіть його.