Чорно-білий

Одного разу, до парку прибіг один хлопець у чорно-білому кофті та штанах. Його звали Владислав. Владислав був хорошою хлопчиною: він вмів купляти деякі речі та спілкуватися з людьми, як дорослі. Але Владислав встиг побачити, що деякі люди та друзі не звертали на нього уваги. Усе це його бентежило, що він навіть вирішив не спілкуватися ні з друзями, ні з людьми. Він лише підійшов до лавки та сів на неї, не дивлячись на нікого.

Минуло дві години. Владислав до сих пір сидів на лавці як мертвий, а люди прогулювалися по парку, дивлячись на гарні квіти та дерева. Деякі люди дивувалися на нього. Особливо, дивувався на нього Остап, що був кращим другом Владислава.

- Привіт, Владиславе! - привітався з ним Остап. - Я бачу, що ти не дуже щасливий. Що сталося? Чого ти засмучений?

- Привіт, Остапе, - привітався Владислав й відповів на запитання: - Сьогодні коїться щось дивне. Я звертаюся до деяких людей за проханням дати мені трохи грошей, бо у мене закінчилися (але вони мені їх дають, клянуся!), але вони мені їх не дають! Я їх штовхнув, а вони як у сторони подивилися, так й не побачили мене. Лише дивувалися, хто так міг зробити. У мене таке відчуття, що мене тут й на світі немає!

- Не хвилюйся, Владиславе! - заспокоїв його Остап. - Я допоможу тобі. Але спершу, скажи мені, як це сталося.

- Добре, - погодився Остап й почав розповідати таку історію: - Я прокидаюся й потайки збираюся до парку, щоб купити деякі речі (я про солодощі кажу). Навіть не попередив батьків. Але їм усе одно начхати на мене. Прийшов до парку, а деякі люди дивувалися на мене: хто це такий? Й почав питати їх, що сталося. Вони махнули на мене й пішли собі. Я почав до них звертатися, але вони навіть не побачили мене. Згадую про друзів. Підійшов до свого друга Арсена, а він лише сказав: „Я таких чорно-білих хлопців не знаю. Я знаю лише того Владислава, який одягнений у блакитних шортах та жовтій футболці.“ Я образився й пішов до лавки, де й сів. Так це й сталося.

- Ось, чому ти виглядаєш так загадково, - здогадався Остап, але потім спитав: - Чекай, а нащо ти одягнув на себе цю чорно-білу кофту та штани?

- Бо сьогодні свято: День Дурня. Я хотів продемонструвати з себе дурня, що одягнувся у чорно-біле, але нічого не вийшло. Мене так і ніхто не побачив! - засмутився Владислав.

- Я знаю одного чарівного мага, який допоможе здійснити твоє бажання, - сказав Остап.

- Так? - здивувався Владислав. - І хто ж це?

- Ходімо за мною, - сказав Остап, показуючи пальцем на двоповерховий будинок, який був неподалік. - Там, я тобі усе поясню.

Владиславу не хотілося нікуди йти, але він усе-таки не відмовився. Він пішов разом з Остапом до двоповерхового будинку, щоб знайти цього мага, про якого казав Остап.

Дійшовши до Панорамської вулиці, Владислав та Остап ввійшли до квартири, де зупинилися на другому поверсі біля лівих дверей. Постукавшись, двері відчинилися, й таємничий голос сказав:

- Я радий, що ви прийшли до мене. Заходьте!

Владислав та Остап зайшли до квартири чарівного мага, якого звали Карп. Карп був родом з Карпатської сім'ї, і його на честь цього так й назвали. Коли Владислав та Остап сіли на стільчики, він також присів на один стілець й сказав:

- Вітаю вас, хлопці! Мене звати Карп. Що вас сюди привело?

- Скажіть, будь ласка, а можна зробити так, щоб мене побачили? - спитав Владислав.

Карп ледве не впав зі стільця з обмороку.

- Побачили? - здивувався він. - А навіщо?

- Сьогодні свято: День Дурня, і я хочу трохи розмішити людей, - пояснив Владислав. - Я одягнувся у чорно-білі штани та кофту і пішов до парку. Але мене не впізнали! Я до них звертаюся зі святом, але вони мене не бачать! Я, начебто як невидимий у цьому світі!

- І ми хочемо, щоб ви виправили цю велику помилку, - доповнив Остап.

Карп задумався. Він подивився на зовнішній вигляд Владислава, й сказав, щоб він підійшов до нього. Владислав підійшов до Карпа, а той сказав, що йому потрібно забажати бажання, яке він потребує більш усього.

- Коли ми приготуємо зілля, я скажу тобі, що робити далі, - попередив Карп. - а поки, готуйся до випробування.

- Якого випробування? - незрозумів Владислав.

- Це секрет, - шепотом сказав Карп, прикладаючи пальці до губ. - Я потім тобі розкажу.

Карп взяв казанок з водою й почав додавати зілля. Владислав дивувався його магічними вигадками: він заливав багато „хімічних речовин“ (як він так називав їх), які були дуже схожі на згадані йому хімічні елементи. Карп додав два головних кольора: чорний та білий, у якому був одягнутий Владислав. Змішавши їх у одне ціле, Карп взяв чарівну паличку і сказав:

- Усе, хлопче! Пора загадувати бажання. Але проговорюй його під мою чарівну паличку, добре?

- Добре, - відповів Владислав. - Я готовий загадати своє бажання.

- Чекай, спершу пройди випробування, перш ніж загадати своє бажання! - попередив Карп. - І твоє випробування - це вгадати за загадкою, що це таке: істота чи річ.

- Добре, - зрозумів Владислав. - Я готовий.

- От й добре, що ти готовий до випробування, - зрадів Карп. - Починаймо!

Покашлявши трохи, Карп почав розповідати загадку:

- Я колючий, але хитрий,
У будинку не живу.
Я збираю яблука й грибочки,
А живу у лісі. Хто це?

Владислав задумався над цією загадкою. Він зрозумів, що це була за істота, і сказав, що це їжак. Карп похвалив його, й задав другу загадку. Тепер вона була про кролика. Владислав також здогадався, що це кролик. Карп похвалив Владислава, й задав останню загадку. Тепер, вона була про Сову. Владислав сказав, що це Сова. Карп похвалив Владислава, й остаточно сказав:

- На цьому випробування закінчилося. А тепер, ходімо до казанка, там ти під мою чарівну паличку проговориш своє бажання.

Підійшовши до казанка, Карп притримав під нею чарівну паличку, а Владислав підійшов до чарівної палички й сказав:

- Я хочу, щоб мене знову впізнали й побачили, та щоб цей день був найкращим.