Розділ 1

Великі люстри. Мовчазні, ввічливо усміхнені офіціанти. Світлі килими під ногами — ніби з казки. Атмосфера свята, від якої трохи нудить.

Бал на честь пожертв для дитячих будинків. Організатор — той самий «добродушний» чоловік. Цей бал він створив. І тут він помре.

Проходжу у велику залу. Мені всміхаються незнайомі чоловіки. Жінки фліртують з казковими принцами. А я виглядаю свого.

Занадто багато чорних костюмів…

Йду далі. Беру келих шампанського, яке ненавиджу. Лише декорація для ілюзії веселощів. З верхнього поверху лунає голос.

Пані та панове, оголошую благодійний бал відкритим. Запрошую вас до центру залу почати сьогоднішнє дійство вальсом. Нехай вечір матиме гідний початок.

Статні чоловіки простягають руки дамам.  Пишні, яскраві сукні струменяться до центру.

І раптом — ніжний дотик. Хтось забирає мій келих із долоні й майже шепоче на вухо:

- Сподіваюсь ваші черевички не злетять від танцю зі мною, - обертаюсь. Смарагдові очі в чорній рамці маски дивляться просто в мої. – Якщо пані не проти…

На мить втрачаю слова. Мурашки пробігають очима. Хочеться струсити це відчуття — надто раптове.

Хіба не я маю стежити за ним?

- Це так грубо - підкрадатися ззаду.

- Ефект несподіванки. Яскравий, як і цей вечір. Хіба ні?

Пиха чи самовпевненість?

Музика вже заполонила залу - дивовижно захоплива.

- Ви знаєте хто організатор?

- А вам цікаво?

- Не настільки як би ви могли подумати.

Він ледь нахиляється, протягуючи руку. На його губах — посмішка грайливого кота. І мені здається, що зі мною граються, як із наївною мишею.

Подаю руку. Реверанс.

Містер у масці слідкує за кожним моїм рухом аж до центру зали. Таке відчуття, ніби видивляється собі нову пасію. Впевнена в нього їх було чи мало.

Це навіть починає дратувати.

- Так відверто споглядати на даму - ознака дурних манер, - він сміється. Навіть крізь музику та шелест суконь я чую його шовковисто-дорогий сміх.

- Я вас не знаю, тому й приглядаюсь. Не очікував зустріти тут когось чужого. І вельми цікавого, - тихо відповідає він.

Габріель кладе мені на оголену спину теплу долоню. На мить здається, що вона гаряча - в залі прохолодно. Але лише на мить.

Дистанція між нами зменшується. Він веде — упевнено, без сумнівів. Очевидно, це не перший його бал. І не другий.

- Отже, вам все таки цікаво, хто організатор? – тихо питає він.

Насправді ні. Я знаю, що це він. Мене цікавить інше: навіщо такій людині грати роль ангела?

- Ви мене розкусили.

Він різко крутить мене і притягує впритул, вибиваючи подих.

Ми кружляємо далі. А в мені росте роздратування від цієї близькості. Я маю його вбити, а не гратись.

- Я знайомий з організатором через кілька рукостискань. А що саме вас цікавить? – спокійно говорить він.

Мить мовчу.

- Який він? – шепочу.

- Ммм… важко судити, - відгукується брюнет і знову різко крутить.

Я задихаюся. Тіло опирається, але він не відпускає. Здається, що зараз впаду. Вуста мимоволі розкриваються в німому зойку. Міцно стискаю його руку.

Ледь чую нахабне хмикання.

Так само різко Готері підхоплює мене, притискаючи до себе.

- Він точно не погана людина. Знає, коли його намагаються обвести навколо пальця. Завжди помічає дрібниці.

Чи означає це, що він викрив мене? Треба діяти швидше.

Ніжно поправляю йому комір, нігтиком дряпнувши шию. І лише з погляду розумію — він зацікавлений.

Я вивертаюся з-під його руки на моїй спині, кружляю за його спину. Кладу долоні йому на плечі й веду, крутнувшись то вправо, то вліво.

- Цікаво… - пауза. - Скажіть, це виглядатиме грубо, якщо незнайомка  попросить вас мене з ним познайомити?

Він мовчить.

Не те щоб я прагнула лишитися з ним наодинці. Але отруїти без свідків — значно зручніше.

В одну мить Готері обертається й підхоплює мене нижче сідниць. Спираючись руками на його плечі, я кружляю в повітрі. Гості дивляться — безсоромно, жадібно. І, здається, я ніяковію.

Його очі стають такими яскравими, що по тілу знову пробігають мурашки. За увесь танець цей нахаба жодного разу не відвів погляду.

Він про все здогадався?

Нарешті ноги торкаються підлоги.

Готері не дає мені навіть оговтатись. Припіднімає моє підборіддя й, дивлячись просто в очі, каже:

- Міс Туфелька, за десять хвилин чекайте гостя на балконі. Поверхом вище.

Його погляд знову пронизує мене. Дивне почуття… по тілу знову пробігають мурашки.