Чорнило самотності
**Сцена 1: Прибуття в село**
*Місце: Село на Житомирщині, вечір.*
Вадим виходить із старого автобуса, його чемодан гупає по бруківці, повітря пахне соснами й димом із печей. Село глухе — хати з солом’яними дахами, ліхтарі тьмяні, ліс шепоче вдалині. Він утік із Києва, де шум і дедлайни душили його роман. Господиня, стара вдова в хустці, веде його до хати: "Тихо тут, пане, пиши собі." Хата пахне вогнем і сушеним зіллям, на столі — гасова лампа, у кутку — піч із вишитим рушником.
Вадим розпаковує ноутбук, але помічає в комірчині стару друкарську машинку — чорну, потерту, із пожовклими клавішами. Він торкається її — холодна, але ніби тепла всередині, пахне чорнилом і металом. "Реліквія," — усміхається він, сідає, натискає клавішу — "клац", і сторінка оживає: "Ти сам..." Вадим здригається, за вікном сова кричить, але його пальці тремтять від цікавості. Він друкує: "Він прийшов у село..." — машинка гуде, додає сама: "...щоб знайти її." Його серце б’ється швидше, очі блищать — це не його слова, але вони ваблять.
Відредаговано: 22.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
