Розділ 5

Рецепт:

• 30 мл еспресо

• 150 мл гарячого молока

• 20 г чорного шоколаду

• 10 мл шоколадного сиропу

• Дрібка меленої кориці

Як приготувати:

Розтопіть чорний шоколад у гарячому молоці, додайте шоколадний сироп і добре перемішайте. Заваріть еспресо та влийте його в чашку з шоколадним молоком. Посипте меленою корицею для теплого пряного аромату.

_________________________________________________________

Кафе наповнював аромат свіжозмеленої кави, випічки та легкого цитрусового відтінку апельсинової цедри, що ще залишався після ранкового напою. Ліна розставляла свіжі тістечка на вітрині, коли двері відчинилися, і знайомий дзвіночок знову сповістив про його прихід.

Цього разу Станіслав виглядав інакше. Його зазвичай спокійний і трохи відсторонений вираз обличчя змінився. Він виглядав… стомленим? Чи, можливо, зануреним у власні думки?

— Доброго ранку, — привіталася Ліна, уважно спостерігаючи за ним.

Він підняв голову і ледь помітно всміхнувся.

— Привіт.

— Щось не так?

Він вагався, ніби зважував, чи варто ділитися.

— Просто багато думок. І багато тексту.

Ліна кивнула.

— Тоді вам потрібен мокко з корицею.

Стас злегка підняв брови.

— Чому саме мокко?

— Бо він як хороший сюжет. Складний, трохи гіркий, але з солодким післясмаком.

Він усміхнувся — уже щиро, без звичної стриманості.

— Гарне пояснення.

Ліна почала готувати напій, відчуваючи, як між ними поступово стирається тонка межа незнайомості.

— Ви завжди знаходите правильні слова? — запитав Станіслав, спостерігаючи за її рухами.

— Коли справа стосується кави — так, — відповіла вона, повторюючи їхню попередню розмову.

Він легко розсміявся.

— А щодо всього іншого?

Ліна зробила паузу, розтоплюючи шоколад у гарячому молоці.

— Напевно, не завжди. Але іноді важливіше не слова, а те, як вони звучать у потрібний момент.

Станіслав уважно подивився на неї, ніби розбираючи її слова на частини, щоб згодом скласти їх у власний текст.

— Ви праві, — нарешті сказав він.

Вона поставила перед ним чашку.

— Тоді спробуйте і скажіть, чи я права і цього разу.

Стас зробив ковток. На мить заплющив очі, смакуючи.

— Це… затишно.

— Саме те, що потрібно?

— Саме так.

Він обережно поставив чашку на стійку й провів пальцем по її краю.

— Ви не питатимете, про що я думаю?

Ліна спокійно зустріла його погляд.

— Ні. Але якщо захочете — розкажете самі.

Станіслав кивнув, ненадовго замислившись.

— Я закінчую роман.

— Це добре чи погано?

Він зітхнув.

— Це… дивно. Завжди здається, що історія має жити далі, навіть коли ти вже поставив останню крапку.

Ліна усміхнулася, обпершися на стійку.

— Можливо, тому що жодна історія насправді не закінчується.

Стас задумливо дивився на неї, ніби саме зараз щось розумів.

— Можливо, ви маєте рацію.

Він допив каву, поклав гроші на стійку й, перш ніж вийти, затримався на мить.

— Завтра буде новий рецепт?

Ліна підняла брови.

— Ви сумнівалися?

Він лише ледь усміхнувся й вийшов у сонячний весняний ранок.

Ліна дивилася йому вслід і подумала, що, можливо, його історія ще справді не закінчилася.

А можливо, тільки починалася.