Розділ 4

Рецепт:

• 30 мл свіжозавареного еспресо

• Дрібка тертої апельсинової цедри

• 1 чайна ложка меду (за бажанням)

Як приготувати:

Приготуйте еспресо, додайте до нього дрібку свіжої апельсинової цедри та розмішайте. За бажанням можна додати мед для легкої солодкості. Напій має насичений смак із яскравими цитрусовими нотками, які освіжають і додають енергії.

_________________________________________________________

Ранок був по-весняному мінливим. Сонце пробивалося крізь легкі хмари, проте вітер все ще залишався прохолодним, приносячи з собою аромат вологого каміння і перших квітів.

У «Старому Млині» знову було людно. Ліна жонглювала замовленнями, вправно наливаючи молоко в кавові чашки, притримуючи фартух, щоб не забруднитися в бурхливому потоці ранкової метушні.

Дзвін дзвіночка знову видав знайомий звук.

Вона підняла очі й ледь помітно всміхнулася.

Він прийшов.

Сьогодні на ньому була темно-сіра сорочка, недбало застебнута на верхніх ґудзиках. Волосся трохи розтріпане вітром, а у правій руці — та ж сама книга в чорній обкладинці.

— Вітаю, — сказала Ліна, витираючи руки рушником.

— Доброго ранку, — відповів він, кидаючи швидкий погляд на меню, хоча, здається, вже знав, що замовить.

— Що сьогодні?

— Щось гірке, але з легким післясмаком.

Ліна хитро примружила очі.

— Еспресо з апельсиновою цедрою.

— Звучить… цікаво, — сказав він після короткої паузи.

— Побачите, — кинула Ліна, готуючи каву.

Його погляд знову затримався на ній, але цього разу не такий відсторонений, як раніше. Він спостерігав за її рухами, ніби намагаючись зрозуміти щось більше, ніж просто процес приготування кави.

— Ви завжди так підбираєте напої під настрій клієнта?

Ліна усміхнулася, витираючи краплю кави з краю чашки.

— Іноді. Просто сьогодні ви виглядаєте так, ніби вам потрібно щось міцне, але з ноткою… несподіваності.

Він прийняв чашку, уважно подивився на темну рідину з яскравими помаранчевими вкрапленнями цедри й зробив ковток.

Зупинився.

Куточки його губ ледь сіпнулися в усмішці.

— Ви знову маєте рацію.

Ліна оперлася ліктем на стійку.

— Знаю.

Він подивився на неї поверх чашки.

— Ви завжди такі впевнені?

— Лише коли справа стосується кави.

Він кивнув, відставив чашку й легенько постукав пальцем по книзі, що лежала поруч.

— Це ваш новий рукопис? — запитала Ліна, помітивши його жест.

— Скоріше… чернетки.

— Про що?

Він зробив вигляд, що задумався, хоча відповідь, мабуть, уже давно була в нього в голові.

— Про людей. Їхні випадкові зустрічі, розмови… Те, що змінює їх.

Ліна трохи нахилила голову.

— То, можливо, колись ви напишете про мене?

Він уважно подивився на неї.

— Можливо, вже пишу.

Від цих слів у Ліни по шкірі пробігли мурашки.

Хлопець допив каву й знову глянув на неї, цього разу довше, ніж зазвичай.

— Дякую за напій, Ліно.

Вона здивувалася, почувши своє ім’я.

— Ви запам’ятали.

— Звичайно. Я ж письменник.

Він підняв книгу, кивнув на прощання й вийшов у прохолодний весняний ранок.

Ліна ще кілька секунд дивилася йому вслід, перш ніж повернутися до роботи.

Але цього разу думка про нього залишилася з нею надовго.