Розділ 3

Рецепт:

• 30 мл еспресо

• 150 мл гарячого молока

• 20 мл ванільного сиропу

• 10 мл карамельного соусу

• Дрібка морської солі (за бажанням)

Як приготувати:

Заваріть еспресо. У гаряче молоко додайте ванільний сироп і добре перемішайте. Влийте молоко в чашку, а зверху акуратно додайте еспресо, щоб вийшов характерний шаруватий ефект. Полийте карамельним соусом, при бажанні додайте дрібку морської солі.

_________________________________________________________
 

Після нічного дощу повітря стало свіже, а місто нарешті прокидалося від затяжної весняної сірості. Сонце обережно пробивалося крізь хмари, відбиваючись у вітринах магазинів та калюжах на бруківці. Ліна відчинила вікно в кафе, впускаючи легкий вітерець, що пахнув мокрим асфальтом і чимось невиразно квітковим.

— О, здається, сьогодні буде хороший день, — сказала Марина, потягуючись і ховаючи телефон у кишеню. — Нарешті без дощу.

— І без туману, — додала Ліна, розкладаючи свіжі булочки на вітрині.

Відвідувачів у «Старому Млині» цього ранку було більше, ніж зазвичай. Люди заходили на швидку каву перед роботою, студенти перегортали конспекти за столиками біля вікна, а постійна клієнтка, пані Ірина, вже сиділа зі своєю книжкою, інколи кидаючи зацікавлені погляди на двері.

Вона чекала. І Ліна чекала.

І він з’явився.

Темне пальто знову трохи вологе — цього разу, мабуть, від ранкової роси. В руках книга в чорній обкладинці, без назви. Він не поспішав, легко пройшов до стійки й на мить затримався, дивлячись на меню.

— Ви повернулися, — Ліна не змогла приховати теплої нотки в голосі.

— Так. Думаю, що тепер це і справді традиція, — відповів він.

Вона відчула, як Марина за стійкою знову з цікавістю прислухається до їхньої розмови.

— Що сьогодні? — запитав він.

— Карамельний макіато. Легка гірчинка кави, ніжність молока і солодкість карамелі. Те, що потрібно для такого ранку.

— Звучить добре.

Поки Ліна готувала напій, хлопець поклав свою книгу на стійку й ледь чутно постукав по її обкладинці пальцями.

— Ви багато читаєте? — запитала вона.

Він на мить підняв на неї погляд, ніби не очікував такого питання.

— Так. А ви?

— У мене тут є власна бібліотека. — Ліна кивнула в бік полиці біля вікна, заставленої книгами. — Це для клієнтів, але я теж читаю, коли є час.

— Що любите?

Вона задумалася, вливаючи молоко в чашку.

— Напевно, ті книги, які залишають після себе відчуття, ніби ти трохи змінився.

Він злегка всміхнувся.

— Хороший вибір.

Ліна поставила перед ним чашку з карамельним макіато.

— Сьогодні ви виглядаєте більш… спокійним, — зауважила вона.

Хлопець узяв чашку й зробив ковток.

— Можливо, це через те, що тут добре.

Ліна відчула, як її щось приємно огортає зсередини.

— Ви коли-небудь писали? — несподівано запитав він.

Вона здивовано кліпнула.

— Писала?

— Так. Тексти, історії… Що-небудь.

Ліна розгублено знизала плечима.

— У дитинстві, мабуть. Але ніколи серйозно.

— Даремно, — хлопець легенько постукав пальцями по кришці своєї книги. — Ви вмієте помічати деталі. Це важливо для письменника.

— Ви письменник? — запитала вона, хоч уже майже була в цьому впевнена.

Він затримав погляд на ній, ніби вирішуючи, чи варто відповідати.

— Так.

Це слово зависло в повітрі, ніби відкриваючи перед Ліною щось нове.

— І що ви пишете?

Він усміхнувся, але цього разу в його очах з’явилося щось неясне, трохи відсторонене.

— Можливо, одного дня ви дізнаєтесь.

Він допив каву, підняв книгу зі стійки й, кивнувши, пішов до виходу.

Ліна ще довго стояла, дивлячись, як він зникає серед ранкового натовпу.

В її голові крутилися думки.

«Можливо, одного дня ви дізнаєтесь».

І чомусь їй здавалося, що цей день настане дуже скоро.