Розділ 2

Рецепт:

• 30 мл еспресо

• 200 мл гарячого молока

• 10 мл лавандового сиропу

• Дрібка сухих квіток лаванди для прикраси

Як приготувати:

Заваріть еспресо. У гаряче молоко додайте лавандовий сироп і добре перемішайте. Збийте молоко до легкої пінки та влийте в каву. Посипте зверху дрібкою сухої лаванди для ніжного аромату.

_________________________________________________________

Весна все ще не могла остаточно вступити в свої права. Дощ, що почався напередодні, змінився дрібним туманом, який повільно огортав вулиці міста. Ліхтарі світлом розчиняли його сірі пасма, надаючи всьому місту вигляд старовинної кінострічки.

Ліна відкрила кафе раніше, ніж зазвичай. Було ще тихо — без метушливих відвідувачів, без гучних голосів. Вона любила ці ранкові години, коли можна було спокійно приготувати першу каву дня для себе та Марини, яка ще дрімала за одним зі столиків, обійнявши чашку капучино.

— Я не розумію, як ти можеш працювати з самого ранку і виглядати так бадьоро, — пробурмотіла Марина, позіхаючи.

— Це талант, — пожартувала Ліна, заливаючи молоко в кавоварку.

Дзвін дзвіночка змусив її відволіктися.

Він знову прийшов.

Темне пальто, каштанове волосся, трохи скуйовджене після вулиці. Ліна не здивувалася, хоча й не могла пояснити, чому чекала його.

Він підійшов до стійки й трохи нахилив голову, уважно оглядаючи дошку з меню.

— Вітаю з поверненням, — сказала Ліна, стираючи руки об фартух.

— Доброго ранку, — відповів він так, ніби не очікував, що його запам’ятали.

Він ще раз подивився на меню й нарешті сказав:

— Що можете порадити?

Ліна ледь помітно всміхнулася.

— Латте з лавандою. М’який, з легким квітковим ароматом. Добре підходить для тих, хто ще не зовсім прокинувся.

Він кивнув.

— Нехай буде.

Поки Ліна готувала напій, хлопець на цей раз не стояв мовчки.

— Ви працюєте тут давно?

— Майже два роки, — відповіла вона, наливаючи молоко в чашку. — А ви? Часто гуляєте цим районом?

— Останнім часом так. Тут затишно.

Ліна поглянула на нього краєм ока.

— Тому й зайшли сюди вчора?

Він зробив паузу, ніби зважуючи відповідь.

— Скоріше… випадково.

Ліна поставила перед ним чашку й нахилила голову.

— Ну що ж, тепер у вас є нова традиція.

Хлопець зробив ковток. Його обличчя залишалося серйозним, але куточки губ ледь помітно піднялися.

— Непогано.

— Це все лаванда. Вона діє заспокійливо, — сказала Ліна, спершись на стійку.

— Ви багато знаєте про каву.

— Це моя робота, — знизала вона плечима.

— Ні. Ви не просто готуєте її. Ви розповідаєте про неї так, ніби це щось більше, ніж просто напій.

Ліна несподівано відчула тепло від його слів.

— Кава — це історія. Її смак залежить від того, хто її готує, і від того, кому її готують.

Він уважно подивився на неї, ніби записуючи кожне слово в пам’яті.

— Ви цікава.

Ліна відчула, як Марина за стійкою мало не вдавилася своїм капучино, почувши це.

— Дякую… я думаю? — відповіла Ліна, стримуючи усмішку.

Хлопець допив каву й поставив чашку на стійку.

— Побачимося завтра? — запитала Ліна, перш ніж він встиг відійти.

Він на мить затримався, потім усміхнувся — цього разу помітніше.

— Можливо.

Він вийшов, і дзвіночок на дверях знову задзвенів.

Ліна дивилася йому вслід крізь запітніле скло вікна.

— Ого, — прошепотіла Марина, нахиляючись до неї. — Це було щось.

— Що саме?

— Ну, це або початок романтичної історії, або ти тільки що надихнула якогось маніяка на нову книгу.

Ліна лише хитнула головою й знову повернулася до роботи.

Але десь у глибині душі вона вже знала: він повернеться.