Розділ 1

Рецепт:

• 200 мл гарячої води

• 30 мл еспресо

• Щіпка меленої кориці
 

Як приготувати:

Заваріть еспресо та додайте гарячу воду, щоб отримати класичний американо. Зверху посипте щіпку кориці — вона додасть легкого пряного аромату та відчуття затишку.

_________________________________________________________

Весняний дощ м’яко стукав по вікнах «Старого Млина». За склом вулиці виглядали розмитими, як акварельний пейзаж. Люди поспішали, ховаючись під парасолями, а деякі, навпаки, неквапливо йшли під дрібними краплями, ніби насолоджуючись рідкісною тишею міста.

Усередині кафе було тепло. Повітря просочилося запахом кави, ванілі та щойно спечених круасанів. Ліна протирала стійку, час від часу поглядаючи на відвідувачів. Біля вікна сиділи двоє студентів, запекло обговорюючи новий фільм. Їхні голоси часом підвищувалися, але не порушували спокійну атмосферу. Літня пані Ірина, як завжди, займала місце в кутку. Вона неспішно читала книгу, зрідка відставляючи чашку з еспресо та поглядаючи у вікно, ніби згадуючи щось далеке.

Дзвін дзвіночка над дверима привернув увагу.

До кафе зайшов молодий чоловік. Його темне пальто було трохи вологим від дощу, а на каштановому волоссі виблискували краплі води. Він провів поглядом по приміщенню, ніби оцінюючи обстановку, а потім швидко підійшов до стійки.

Ліна помітила, що його риси обличчя були чіткими, навіть різкими — гострі вилиці, прямий ніс, темні очі, які уважно дивилися на неї, але водночас ніби залишалися відстороненими.

— Американо. Без цукру, — його голос був спокійним, низьким, без емоцій.

Ліна всміхнулася куточками губ.

— У нас є чудова арабіка з легкими шоколадними нотками. Або можу додати кориці — це додає тепла.

Хлопець трохи нахилив голову, ніби роздумуючи, а потім легенько стиснув губи.

— Просто американо, дякую.

— Як скажете, — відповіла Ліна й заходилася готувати напій.

Він не відійшов до столика, як робили більшість клієнтів, а залишився стояти біля стійки. Його погляд стежив за її рухами — як вона засипала каву в холдер, притискала темпером, запускала машину. Від цього погляду Ліна відчула легке хвилювання, але не подала виду.

Вона поставила перед ним чашку.

— Ваш американо.

Хлопець узяв її, зробив ковток і на мить завмер. Його брови ледь помітно зсунулися.

— Кориця?

Ліна ледь підняла брови.

— Зовсім трохи. Це лише натяк.

Він мовчки глянув на неї, а потім уголоску посміхнувся — ледь помітно, майже невловимо.

— Цікаво.

Він допив каву, поставив чашку назад на стійку й кивнув на прощання.

— Гарного дня, — сказав він і вийшов у дощ.

Ліна провела його поглядом. Дощ продовжував лити, відбиваючись у калюжах, а темний силует хлопця швидко зник серед перехожих.

Вона ще трохи постояла, дивлячись у вікно, а потім усміхнулася сама до себе.

Чомусь їй здавалося, що це був не останній раз, коли він зайшов у її кафе.