Зима - тоді, коли холод чудовий

Вирішино, в наступному житті я - кіт! Або буду жити королівським життям, або помру ще сліпою...

Moon

02.11.2021                                                                                                    00:53

Сіре, мале, таке нещасне на вигляд... Але дивись вижило... І холодно в ночі було і ганяли з кутка вкуток напевне і били... І в кінцевому результаті викинули... І воно живе!

Торкнутися себе не дасть... ще значить не заслужила... Комок щастя... Я думала їм, котикам, легко придумати ім'я, але ні, хочеш щось особливе, красиве, незвичайне..

Скільки ночей пережити, і голодним непевне же було. Але такий сильний... Сидить гріється, освоює територію, принюхується, роздивляється...аналізує напевне... 

Дивовижні ці тварини, без мами з татом дають собі раду. От сидить щоранку і тішиться, тішиться сонечку, що пробивається крізь вікно. Так тепліше, ні одна лампа так не зігріє як сонечко... Екологічний кіт...

Херню сказала? Ну а коли ще зможу? Чому не зараз це сказати? 

І чого я його до себе взяла...? Я за собою доглянути не можу, а тут кота приютила...

Кажу що дивне воно, а сама не краща.... Пробивається схожість...Поїло... і комочок на лапках пішло в свою нірку спати... 

Цілий день там провалялося, побавилось, знову проаналізувало кімнату і спати.

Добре ж йому тепер живеться. Їсти є, тепло і вода, і спати ніхтоне заважає. 

Їм - тішуться, бавлюсь - радіють, сплю - милуються. Поправлюсь - файненький, поправлюсь - відгодують. Обіймуть, погладять...

***

Все, що темне любиме мною, навіть асоційоване зі злом моє любиме. Любиме воно, навіть коли лиш мною, проте Я, - ніким.

Moon

03.11.2021                                                                                                    22:05

Я та людина, що читає тексти пісень, та що перекладає іноземні пісні, щоб знати, що автор хоче сказати. Шукає суть, любить вірші, природу, і готова ходити по музеям.

Людина якій не потрібні слова при прогулянці, достатньо дитиків і коротких випадкових слів. Злегкістю посиджу в тишині серед поля, а ввечері порозмовляю на високі філософські  матерії... 

Та, що любить грозу в літній день. що закохана у холодній руки, темні кольори і тишу. Присвячує вірші місяцю і мріє про взаємну любов. Насолоджується кожним ритмом пісні... любить рок і скрипку, піанінно, нотки джазу, яскравий панк і хіп-хоп.

Спокійне, темно-синє, глибое до середини землі океан. Гучний, зі своїм ритмом, шумом, зелений і тьмяний, дощ з блискавкою і громом у день. Комфортний, колючий але любимий мною снігопад вечірнього січня, під світлом ліхтаря серед пустих вулиць. 

Густий, сильний і чистий вітер у полі, з запахом польових квітів: ромашки, маку, волошок... запахом трави і сирої землі. 

Вечірнє, запалене всіма вогнями місто, ліхтарі і кольори світлофорів, шум машин і все це у пізній вечір літа. Високі будинки і запалені вікна у них, пусті вулички, запах самотності, сили і затишку. 

Людина в якій поєднується ці речі це...я.... Всі ці місця і стихії... створюють мрою душу. 

Я люблю змій і боюсь собак, дивна комбінація.. та все ж... Люблю сон, неохоче вірю в добро і взагалі не довіряю людям. Все що темне людиме мною, так що навіть "зло" любиме, а я ні...

***

Саме ця вразливість - відкриті двері для "Неї", для пустоти.

Moon

08.11.2021                                                                                                   18:00

Ось ще одна таблетка заспокійливого на моєму язику... Ось ще одна таблетка знеболюючого, яку я запила холодною водою, що з легкістю транспортує пігулкув середину...

Карантин доволі погано впливає на мене, так я люблю дім, тепло, ліжко і смак самоти. Але не ту біль... Але не той беземоційний стан у душі, там в глибині мене, там де боляче в декілька сотень разів більше, ніж пулятв голові. Та він все ускладнив, мені потрібні емоції, це речі завдяки яким ми відчуваємо себе живими. Я, відчуваю себе живою... 

Цей набридливий, швидкий ритм у грудній клітці, що виходить від серця. Ця постійна втома, постійна гіркота, біль і удушливий смак у горлі... Який стискає горло медвежою лапою, не даючи дихати. Не смертельний, ні, це було б занадто легко.

Удушливий стан, що так подобається пустоті, болісний до кісток, неприємний до кінчиків пальців, довготривалий в цілу вічність, з солодким, приємним смаком для неї, для - пустоти... Не для мене...

Я думала, що сильна. Що душа моя непробивна, хоч тіло може бути вразливим, але ні, я вразлива і ззовні і з середини... Саме ця вразливість - відкриті двері для неї, для - пустоти, володарці болі. Болісного і нищачого відчуття. 

Нічого.

В, мені, нічого, нема.

Я поглинена в пустоті. 

В незнанні. 

Допоможіть! Невже немає тих, хто витягне мене?! Того, хто закриє ту щілину у дверях, не даючи їй пройти у мене?! Допоможіть!