РОЗДІЛ 2: ЗАГАДКОВІ МЕШКАНЦІ

У вузькому вікні вежі Андрій побачив слабке світло — не свічки, а електричної лампи і мигнулу тінь. Ткаченко не вірив у привидів, і все ж він відчув, як холодок пройшов по його спині, незважаючи на теплу ніч. Світло і чиясь тінь промелькнули у сусідньому вікні. У вежі хтось ходив з ліхтарем або лампою. Юнак мимоволі відступив у гущавину, де було вже зовсім темно, і продовжував спостерігати, притулившись до стовбура сосни.

Незабаром він помітив тонкий блакитний димок, що піднімався над дахом вежі — не дим від багаття, а швидше вихлоп від генератора. «Демони розважаються», — сказав би забобонний селянин. Але Андрія вид цього димку заспокоїв — звичайно, у вежі поселилися люди, і вони над чимсь працюють. Але хто вони? Браконьєри? Навряд. Тут погані місця для полювання. Контрабандисти? Теж ні, кордон далеко звідси. Можливо дійсно, вчені Рейху, як шепотіли партизани в лісі?

Ткаченко вирішив поки не говорити Берті про своє відкриття, щоб не хвилювати її — стара і так боялася замку. Але Феттелю необхідно сказати. Лісовий сторож повинен знати, що робиться на його ділянці, особливо в 1944 році, коли німці кругом. Підходячи до дому, Ткаченко зустрів Себастьяна з рушницею за плечима і в супроводі собаки Леслі, завжди супроводжувала його в обходах.

— Сьогодні вночі я поспостерігаю за вежею — вислухавши розповідь Андрія сказав Себастьян тихо, — а завтра вранці відправлюся в замок. Я повинен знати, хто там поселився — німці чи наші партизани.

Ткаченко запропонував супроводжувати його, але Феттель не дозволив — це занадто небезпечно для втікача.

— Дозволь мені бути хоч на узліссі, недалеко від тебе, щоб прийти на допомогу, якщо вона знадобиться, — просив Ткаченко. На це Феттель погодився.

— Але виходи тільки в крайній необхідності — якщо я подам сигнал.

На другий день рано вранці Ткаченко вже стояв на своєму сторожовому посту, слідкуючи за Феттелем, який впевнено крокував через галявину до круглої вежі, тримаючи рушницю напоготові. Феттель розповів пізніше, що ніч пройшла дуже тихо. Не кричали навіть сови, що відчули присутність людей. У вежі замку до години ночі миготів світло у вікнах, але потім погас і все затихло. Яка зустріч чекає сьогодні Феттеля в старому замку?

Старий лісничий зник за розвалинами стіни, що примикала до круглої вежі. Через кілька хвилин Себастьян повернувся і розповів про все, що йому вдалося дізнатися — голос його був похмурий. На стук лісничого в двері, яка виявилася вже полагодженою і з новим замком, вийшов літній ад'ютант у формі унтершарфюрера СС на ім'я Ганс. Себастьян пояснив йому, хто він і навіщо прийшов. Унтершарфюрер тільки буркнув: «Зачекайте» — і захлопнув перед ним двері.

Але скоро з'явився знову і простягнув Себастьяну записку німецькою. Феттель дізнався на ній печатку гауляйтера, якому належали околишні ліси і рудники. Гауляйтер засвідчував, що мешканці в замку поселилися з його дозволу — професор Тотенкомпф і його люди. Вимагав не турбувати їх і не чинити ніяких перешкод їх діям — це секретний проект Рейху.

Ця записка, очевидно, була запасена новими мешканцями заздалегідь. Хто вони, навіщо поселилися, гауляйтер не вважав за потрібне повідомляти — тільки натяк на розробку Wunderwaffe (Секретна зброя-диво).

— Я зробив свою справу — говорив Феттель, повертаючись з Андрієм додому. — Пан наказує, щоб я не турбував мешканців. Ну і добре. Дуже мені потрібно. Нехай живуть, як хочуть. Але що означає «не чинити перешкод»?

— Очевидно, їм тут надається повна свобода дій: ставити антени, рубати ліс або робити інше, що в голову вібредє — помітив Ткаченко, згадуючи чутки партизанів.

— Все це дивно — сказав Себастьян. — Ну, да наша справа слухати і не міркувати, але я передам нашим людям в лісі.

Пройшло ще кілька днів. Себастьян робив вигляд, що не помічає замку, але, проходячи повз в обході, все ж поглядав на вежу, відзначаючи появу нових проводів, антени, ящики з написами «AEG» і «Siemens». Ткаченко з глибини лісу також часто спостерігав за тим, що робиться в Чорному замку, ховаючись у гущавині, де навіть собаки не могли відчути його.

Нові мешканці вели замкнутий спосіб життя: ніхто не приходив у замок, ніхто не виходив звідти, крім рідкісних вантажівок з затемненими фарами вантажених старанно прикритим від цікавих очей обладнанням, яке солдати швидко заносили всередину. Тільки один раз, на світанку, Себастьян помітив, як до замку підлетів невеликий літак, схожий на кажана, — «Fieseler Storch», — знизився десь на дворі між розвалинами, через кілька хвилин піднявся і, зробивши зигзаг, зник за лісом. А Ткаченко помітив на даху вежі якісь дроти, сітки, дивні металеві конструкції, яких раніше не було.

На другий день після того, як на даху вежі з'явилися таємничі установки, Ткаченко став свідком незвичайного явища. Все загадкове привертає увагу людей. Ця цікавість випливає частково з почуття самозбереження: незрозуміле може загрожувати нам неприємними несподіванками, особливо у війну. Крім того, життя Андрія було дуже одноманітне — тільки ховатися, і чекати.

Не дивно, що замок збуджував у ньому найживіший інтерес, і Ткаченко цілими годинами спостерігав за ним, ховаючись у гущавині лісу. Так і цього разу він стояв на своєму спостережному посту. Була темна, тепла, тиха літня ніч. У двох вікнах круглої вежі, як завжди, світився вогник. Але сьогодні він був досить яскравий, білий — ніби електрика від генератора.

Темним провалом зіяло отвір великого вікна під самим дахом вежі. У цьому вікні не було стекол. Напевно, воно виходило з лабораторії. Однак саме цей темний провал вікна привернув увагу Андрія. Його загострений слух уловлював якісь звуки, що виходять начебто саме з цього вікна… Чийсь приглушений голос… Неясний шум, потріскування, дзижчання… І раптом у вікні показався осліпливо яскравий плазмовий згусток величиною з велике яблуко, від якого, виходили блискавки, яскраво осяюючи стовбури дерев. Згусток пролетів у отвір вікна і зупинився у повітрі, наче в нерішучості, куди направити свій шлях. Потім повільно рушив уперед від вежі по прямій, пролетів кілька десятків метрів і почав повертати праворуч, все прискорюючи рух у напрямку до поодиноко стоїть старої сосни. Ось згусток зовсім близько підлетів до дерева, ковзнув по суку, розщепивши його, і з оглушливим тріском увійшов у стовбур. Сосна розкололася і тотчас загорілася, оточена димом і паром. З вікна на вежі роздався тріумфуючий крик і показалася голова старика з розкуйовдженим сивим волоссям — освітлена червоним полум'ям палаючої сосни.