Перший тріумф

 Ми підлетіли до будинку. Він був величезним: стіни були з мармуру, прикрашені сріблом і золотом. Територія будинку була величезною, напевне, як площа Людства.

 Усю цю картину псувало одне. Хелена. Невисока дівчина з каштановим довгим волоссям та худенькою фігурою була у пригніченому настрої. Схоже, їй не сильно хотілося йти у нову школу.

 - А вона красунечка! - Присвистнув Рік. - Цікаво, а чи може демон стати людиною? Я б став. Якби вона зустрічалася зі мною...

 - Ага, мрій! - Фиркнула я. - С тобою не те що людина чи янгол, з тобою і найгірша демониця зустрічатися не буде!

 Обличчя Ріка перекосилося.

 - Та як ти можеш?!

 Раптом його очі засвітилися червоним сяйвом. Я знала, що це небезпечно, але мене вже не зупинити.

 - Можу. Ти - самозакоханий демон, що думає лише про себе! Я не знаю, чим я тобі так нашкодила, але себе і свою підопічну я образити не дам!

 - Це наша підопічна!

 - Окей, наша! Але ти не маєш права ображати її!

 - Я маю право на все! Я демон! Нам дозволено ображати, пригнічувати! Нам дозволено все!

 Ну все! Це остання крапля! Завтра ж піду і поміняю підопічну! Тільки щоб не бачитися з цим нахабою!

 Нашу з Ріком дискусію перервав шум двигуна. Машина, в яку сіла Хелена, зрушила з місця. Вона направлялась у школу. Ми з Ріком полетіли за нею.

 Машина під'їхала до будівлі, на якій написано "Ліцей для Особливих"

 - Схоже, під особливими вони мали на увазі багатих. - Підсумувала я.

 - Але все одно, школа у них крута! - Відповів Рік.

 Хоч мені і не сподобалися його слова, я вимушена була погодитися з ним. Школа і справді була гарною. Певно, Хелені сподобається тут навчатися.

 Вийшовши із машини, Хелена разом із водієм попрямувала у двір ліцею. Ми полетіли за ними. Дійшовши прямо до кабінету директора, водій постукав і ввійшов. За ним до кабінету ввійшла Хелена. А за нею влетіли ми з Ріком. 

 Водій, якого, як виявилося, звати Джейком, попрощався у кабінеті з Хеленою і вийшов. Директор посміхнувся до Хелени і сказав:

 - Вітаю! Мене звати містер Грейс, я директор цього ліцею. Сподіваюся, тобі у нас сподобається. А тепер ходімо, я познайомлю тебе з твоїм класом

 Хелена сумно посміхнулася.

 - Я теж сподіваюся, що сподобається. Але перш, ніж піти до класу, я б хотіла дізнатися розклад уроків. Мені потрібно подзвонити водію, він має мене забрати.

 Поки директор давав Хелені розклад уроків, я розглядала кабінет. Він був доволі простим, як для кабінету директора елітного ліцею. Схоже, Рік теж це помітив.

 - Якось скромненько як для директора такої школи! От якби я був її директором...

 Що б зробив Рік, якби був директором ліцею, я не почула, бо директор з Хеленою вийшли з кабінету і попрямували у клас. Я полетіла за ними.

 Вони зайшли у доволі просторий клас. Усі учні, що перед цим займалися своїми справами, повернулися до них і витріщилися на Хелену. Вона відразу почервоніла. Схоже, їй було ніяково.

 "Як я тебе розумію. - Подумала я. - Мені теж не по собі, коли на мене витріщаються."

 - А мені норм. Я звик. - Ріку, схоже на відміну від мене, подобалася ця ситуація. Але стоп. Як він...

 - Ти читаєш мої думки? - Різко повернулася до хлопця я. 

 - Так. - Посміхнувся він. - Це моя здібність.

 - Яка ще здібність?

 - Ти серйозно? - Розсміявся Рік. - Ти не знаєш, що кожен янгол і демон має свою здібність?От темнота!

 Він усе реготав і реготав. А мені враз стало дуже образливо. По перше, мені не подобалося, що Рік з мене сміється, а по друге, дійсно, чому я про це нічого не знаю? Треба буде вдома з мамою поговорити.

 Затамувавши образу в собі, я повернулася до Хелени. Представивши її класу, директор вийшов, а вона так і продовжувала стояти.

 - Треба їй сказати, щоб заговорила з кимось, подружилася. Спитала, де їй можна сісти. - Запропонувала я. 

 - Ну ні. - Не погодився Рік. - Це нудно. Краще гордо пройти повз усіх і сісти одній на задню парту. А на спроби подружитися відповідати грубістю.

 І перш, ніж я встигла щось зробити, Рік проник у підсвідомість Хелени і сказав їй те, що перед цим сказав мені. Хелена послухалася і зробила все точнісінько так само.

 - Ну ні! - Образилася я. - Так не чесно! У неї ж зіпсуються стосунки з однокласниками! 

 - Навпаки! Це добре!

 Схоже, Рік був задоволений собою. Але він дещо не врахував. Те, що я не здаюся без бою. І, вловивши момент, коли Рік розслабився, я проникла у Хеленину підсвідомість. Саме у цей момент до неї підійшла усміхнена рудоволоса дівчина.

 - Привіт! - Сказала вона. - Познайомимося?

 "Давай, - сказала я Хелені, - знайомся."

 Хелена посміхнулася.

 - Давай. Мене звати Хелена. А тебе?

 - А я Рейчел. Можна до тебе сісти?

 - Звичайно. А чому з тобою не спілкуються інші однокласники?

 - Я у них як біла ворона. 

 - Тоді будемо дружити.

 Далі дівчата поговорити не встигли, бо почався урок. Допомігши Хелені познайомитися з учителем і переконавшись, що вона в доброму настрої, я видихнула і стала шукати очима Ріка. Але його у кабінеті не було. 

 У пошуках мого партнера я облетіла пів школи. Врешті решт здогадалася зазирнути на заднє подвір'я. І не прогадала. Він був там.

 - Ти куди зник? - Запитала я. - Я тебе по всій школі шукала.

 Рік, який щойно знаходився спиною до мене, повернувся. Його очі палали червоним вогнем, а він сам світився яскравим сяйвом.

 - Навіщо ти це зробила?! - Не своїм голосом сказав він. - Навіщо ти дала нашій підопічній подружитися з цією рудою?!