1

Чорний Янгол. Повернення

- Я ж сказав, що зараз не в дусі! - огризнувся чоловік. - А тобі не слід говорити, що в мене поганий настрій!

Очі його палали гнівом, і молодий, зовсім ще хлопчисько, парубок, не знав, куди себе подіти, від такого грізного погляду.

Капітан «Янгола» не міг знайти собі місця.

- Вона справді сказала, що не хоче мене бачити? – в котре запитав він.

- Так, - дивлячись у підлогу, тихо відповів Маркус. Він був юнгою на кораблі.

Капітан глянув на нього і риси його обличчя пом'якшали.

- Пробач… Я не хотів тебе налякати. Можеш іти.

Юнга тільки радий був цьому. Він щось пробурмотів у відповідь і кулею вилетів із капітанської каюти.

Капітан подивився йому вслід і посміхнувся, але за хвилину брови його знову зійшлися на переніссі.

Справа в тому, що Маркус доповів капітанові, що Емілія - жінку, яку любив капітан, покинула його і пішла до барона. «Ну і нехай! Мені ніхто не потрібен!» На даний момент він не шкодував ні про що.

Капітан «Янгола» - Ніколас – син легендарного пірата Чорного Янгола, вона ж графиня Катрін де Арсен, та графа Шарля де Борро. Він виріс і через двадцять років став зовні дуже схожий на свого батька. Характером він пішов у матір. Після її смерті Ніколас був вихований піратом Марком Ріа, який замінив йому батька. Свого ж справжнього батька Ніколас і знати не хотів. Син не пробачив батькові того, що той зробив його мати нещасною, через любов до багатьох інших жінок… Ніколас, свого часу думав, що Катрін прийме Марка, який любив її, і зробить її щасливою, але доля чи злий рок розпорядилися інакше…

Він глибоко зітхнув, відганяючи від себе сумні думки.

- Мені тебе не вистачає, мамо, - прошепотів він.

- Ми втрачаємо тих, кого любимо, - пролунав знайомий голос.

Ніколас обернувся. На порозі його каюти була принцеса Лаура.

Багато років тому, під час п'ятирічної війни між Францією та Англією, принцеса виховувалась матір'ю Ніколаса, оскільки її мати, принцеса Анна, померла, народжуючи дівчинку, а принцу Франсуа, тепер він вже король Франції, мав вирушати на війну. Принцеса Анна була найкращою подругою Чорного Янгола, саме тому після смерті дружини принц Франсуа віддав свою дочку їй...

- Що ти робиш на «Янголі»? - запитав Ніколас.

- Здалеку побачила твій корабель, і вирішила: чи не відвідати мені старого друга.

- Я радий, що ти тут.

Принцеса посміхнулася, трохи схиливши голову набік. Вона навіть уявити собі не могла, яка зараз її посмішка чарівна. Ніколас дивився на неї і не міг відвезти очей.

- Що з тобою? – здивовано спитала вона.

Він хмикнув.

- Ти в порядку?

- Так, все добре.

- Ти впевнений?

Ніколас кивнув головою.

В цей час до каюти заглянув помічник капітана пірат Джек.

- Вибач, капітане, що втручаюся, але на горизонті два королівські фрегати.

- Вони не наважаться напасти, коли на борту принцеса Франції, - спокійно сказала Лаура.

- Їм головне мене вбити або відправити на шибеницю, що, в принципі, одне й те саме, - посміхнувся Ніколас.

Вона суворо подивилась на нього.

- Ти міг би все це змінити… Ти прямий спадкоємець де Арсенов і де Борро. Твій батько дуже хоче, щоб ти його пробачив та прийняв.

- Я нічого не хочу мати спільного з родом де Борро, то ім'я, яке ти мені назвала, мені не знайоме! Моя мати відмовилася від придворного життя і розкоші, і мала рацію! Я не маю наміру кланятися і цілувати королю руки, як той захоче!

- Не забувай! Король – мій батько!

- Ха! Та ти мені про це нагадуєш щоразу…

Лаура похитала головою.

- Я думаю, мені краще втекти.

- Так! Ти маєш рацію – це буде найкращий варіант. - Він помовчав, а потім додав. - Будь ласка, наступного разу, як захочеш побачити старого друга, повідом мене про це заздалегідь.

- Навряд чи ми ще побачимось, - кинула принцеса і вийшла.

Ніколас слідом за нею вийшов на палубу. Не кажучи ні слова, він із глузуванням вклонився їй і більше не звертав на неї уваги. Лаурі нічого не залишалося, як повернутися на свій корабель і наказати вирушати. Вона дала собі слова, що назавжди забуде про пірата, який був для неї другом та братом.

- Повернути корабель за вітром! Ми не вступатимемо сьогодні в бій!

Пірати здивовано глянули на капітана.

- Але…

- Ви мене не почули?

Джек пробурчав під ніс прокляття і відійшов до штурвала.

Ніколас глянув у його бік і тихо промовив:

- Ми не битимемося сьогодні, бо сьогодні день смерті моєї матері…