2

На «Янголі» запанувала тиша. Тільки шум хвиль, що ударяли об борт судна, порушувало мовчання. Кожен пірат на борту стояв нерухомо, ніби застиг у часі. Першим мовив Том:

— Пробач, капітане... Ти знаєш, якою дорогою була нам твоя мати. Ми всі пам’ятаємо. І сумуємо.

Ніколас стояв мовчки, погляд його був спрямований у далечінь. Інші члени екіпажу повільно підійшли ближче. У їхніх очах – спогади. У кожного вона жила у пам’яті — Чорний Янгол. Ніби хвиля, що котиться одна за одною, хвилина мовчання перетворилась у глуху зосередженість.

Раптово небо розітнув залп. Над головами пролетіло ядро, і в ту ж мить команда отямилася.

— Каноніри — до гармат! — гукнув Ніколас. — Моя мати ніколи не втікала від бою. І я не відступлю.

«Янгол» різко розвернувся, виставивши правий борт проти кораблів. На одному з ворожих фрегатів почувся крик:

— Це ж корабель Чорного Янгола!

— Тепер ним командує її син! — відповів інший голос. — Король буде в захваті, коли я принесу йому голову цього виродка, — гаркнув капітан Харрісон.

Офіцери та матроси навколо мовчали. Лише один насмілився промовити:

— Він не менш жорстокий за свою матір. Слава про нього поширюється з кожним боєм…

— Слава? — перепитав капітан. — Про неї всі давно забули. Пройшло вже чимало років.

— Але її дух досі на цьому судні, капітане… Ім’я "Янгол" знову викликає страх. З того часу, як корабель змінив назву, він не програв жодного бою.

Харрісон скривився.

— Порожні балачки! До гармат!

— Я вас попередив… — прошепотів матрос, а потім, не зволікаючи, перестрибнув за борт і поплив до піратського судна.

— Зрадник! — гримнув Харрісон, дістаючи пістоль.

Пролунав постріл з боку «Янгола». Куля розірвала повітря і вдарила капітана у плече. Харрісон захитався, схопився за поранене місце й озирнувся. Другий фрегат, що мав бути поруч, зникав за горизонтом.

Тим часом «Янгол» підійшов впритул. Гаки зачепилися за борт, абордаж розпочався. На ворожій палубі царила паніка. Капітан нарешті побачив обличчя Ніколаса.

— Це Річард Харрісон, — промовив Джек, що стояв поряд з капітаном.

Ніколас не відвів погляду. Він примруживши очі подивився на Річарда, а потім промовив:

— Пішли звідси! Тут немає наживи!

Повернувшись на «Янгол», Ніколас підняв руку.

— Вогонь!

Ядра рознесли ворожий фрегат. Коли той почав тонути, Харрісон, хитаючись, стрибнув у воду:

— Ми ще зустрінемось!

— Буду чекати, — спокійно відповів Ніколас.

Пірати, тим часом, витягли з води утікача. Той тяжко дихав, трусився від холоду та напруги.

— Як тебе звати? — запитав капітан.

— Такер… капітане…

— То як, Такере, будеш з нами? — Ніколас уперше за день усміхнувся. — Не бійся. Я не такий страшний, як про мене кажуть.

Такер кивнув. Його підтримали Том і Джек, допомагаючи встояти.

Ніколас вже збирався йти до каюти, коли раптово залп прогримів за кілька метрів. З-за мису з’явилися ще кілька ворожих кораблів. Вітрила вже майоріли просто перед носом «Янгола».

— Капітане… — почулося з боку.

— Це пастка, — стиха мовив Ніколас. — І все ж ми не здамося.

Та ще до того, як пролунали накази, стався несподіваний поворот. Один із фрегатів пришвартувався. По трапу, не кваплячись, на палубу «Янгола» ступив чоловік років п’ятдесяти. Сиве волосся, строгий одяг, холодний погляд. Гаспар де Нуї.

Ніколас відступив на крок, дивлячись прямо в його очі.

— Значить, ти зважився. Вирішив особисто прийти за мною?

— Я не звик ховатися за спинами, — холодно відповів барон. — Твоїм піратам кінець. Ти в пастці. Спротив — лише затягне агонію.

— А ти все такий самовпевнений, — Ніколас напружив щелепи. — Вбивця жінки, яка довела, що навіть море схиляється перед справжньою силою.

— Не тобі мене судити, — голос барона залишався спокійним. — Опусти зброю. Здайся. І, можливо, твоя команда залишиться живою.

— Я ніколи не здамся. Не тобі…

Ніколас зробив крок уперед, але в очах різко потемніло. Світ потьмянів. Він хитнувся й упав без свідомості просто на палубу.

— Закувати! — рявкнув барон. — І в трюм. Судно — спалити, піратів знищити. А цей… — він глянув на Ніколаса. — Цей — нагадуватиме всім, що навіть нащадки легенд — лише тінь.