27

Минуло кілька днів. Вітер над морем вщух, хвилі розгойдували корабель повільно, ніби вагаючись. «Арес» ішов своїм курсом, не зустрічаючи на шляху ні бурі, ні перешкод. Команда працювала мовчки, капітан залишалася в каюті — замислена і тиха.

До дверей її каюти постукав Джек.

— Капітане, тобі лист, — промовив він, притискаючи конверт до грудей.
— Від кого? — голос Катрін був глухий. — Я не чекаю листів. Я розірвала всі зв'язки.

— Це лист від принца. Тут його герб.
— Добре… Залиши його біля дверей, я зараз вийду.

Катрін підвелася з ліжка. Її рухи були повільними, але впевненими. Вона підійшла до дзеркала, розчесала волосся. На обличчі не було емоцій. Позаду в ліжку поворухнувся Шарль.

— Моя люба… Що трапилось? Уже ранок?
— Уже полудень, — сказала Катрін, обертаючись. — Мені прийшов лист.

— Від кого?
— Від принца.

— Проблеми?
— Не знаю. Ще не читала.

Вона вийшла з каюти, підняла конверт і повернулась усередину. Відкрила його. Погляд ковзнув рядками. Її руки затремтіли. Катрін похитнулася. Шарль одразу схопився, підтримав її й допоміг сісти в крісло.

— Що там? — запитав він, забираючи лист.

Вона мовчала, лише дивилася в порожнечу. Очі наповнилися слізьми.

— Принц пише, що Анна… Анна померла. Під час пологів… — тихо промовив Шарль, сам не вірячи в слова, які читав. — Але дитина вижила. У них дівчинка.

Катрін раптом різко підвелася і, не кажучи ні слова, вибігла на палубу. Команда з подивом дивилася на неї.

— Розвертайте судно! Ми повертаємось у Францію! — голос її звучав твердо, хоча очі ще блищали від сліз.

— Капітане, це небезпечно! Тебе не помилують! — заперечив один з піратів. — Ми всі ризикуємо!

— Я знаю. Але померла принцеса Анна. Ми повинні повернутися.

На кілька секунд на палубі запала тиша. Потім хтось із піратів промовив:

— Як накажеш, капітане!

Катрін стала за штурвал. Вітер підхопив вітрила, і корабель почав повертатися назад. Вона стояла нерухомо, тримаючи кермо, не зводячи очей з горизонту. Її думки були далеко — у Франції, у Луврі, біля того дитячого плачу, який вона ніколи не чула.

До вечора вона не зрушила з місця. Шарль підійшов до неї.

— Дозволь мені замінити тебе. Ти втомилася. Треба відпочити.

— Ні, — тихо відповіла вона. — Я маю бути тут.

Він кивнув і пішов. Він розумів, що це не тільки горе — це обов’язок, біль і спокута водночас.

* * *

Через декілька днів «Арес» підійшов до берегів Франції. Катрін зійшла в трюм, вивела коня, сіла верхи і без слів рушила до Лувру. Біля входу її зупинили мушкетери.

— Назад! Тобі заборонено тут з’являтись!
— Мені треба бачити принца!
— Заборона Його Величності. Ти в розшуку!

— Я прошу лише про одну розмову. Відійдіть!

— Відійди сама, поки не пізно, — глухо відповів капітан варти.

Катрін витягла шпагу.

— Це останнє попередження.

Вона рвонула вперед. Швидкі удари відкинули кількох вартових. Один із мушкетерів схопив її, але вона звільнилась. Її рухи були точними. Капітан зупинив сутичку:

— Дайте їй пройти. Вона прийшла не зі зброєю, а з болем. Принцеса Анна… вона мала для неї значення.

Катрін пройшла коридорами палацу.
— Де принц? — запитала у лакея.
— У бібліотеці. Але він наказав його не турбувати…
— Мене це не стосується, — відповіла вона.

Двері відчинилися. Принц стояв біля каміна. Його спина була напружена.

— Я ж сказав — не входити! — крикнув він. Але, побачивши її, змінився.

— Катрін?..
— Франсуа… Як це сталося?

Вона підійшла ближче. Принц сів у крісло, втомлено потер очі.

— Я не знаю. Усе було добре. А потім… вранці почалися перейми. Лікарі нічого не встигли. Я не зміг навіть попрощатись…

— Вона була мені як сестра, — сказала Катрін, обережно торкнувшись його плеча.

— Я прошу тебе. Забери мою доньку. Я не можу бути батьком зараз. Це занадто важко.

— Я не можу. Я в розшуку. Я пірат. Вона — спадкоємиця… Ти розумієш, який це ризик?

— Коли я стану королем — я зміню це. Я поверну тобі ім’я, я дам тобі захист. Лише візьми її. Врятуй.

Катрін глянула на нього довго. Потім — дала ляпаса.

— Прийди до тями! Ти принц. Ти маєш думати про державу, про доньку!

Франсуа мовчав. Потім підвівся.

— Ходімо.

Вони увійшли до спальні. Дитина спала, притиснувши до себе пальчик.

— Як її звати?
— Лаура.

— Вона гарна. Але вона має бути у безпеці.

Принц кивнув.

• Так, ти права! Вибач мене, я не знаю, що говорю.

Катрін хотіла відповісти, але раптом до кімнати увійшов капітан мушкетерів: