Частина 1

Дві подруги

Замок дю Вальї

Передмістя Парижу, Франція

- Ти маєш вийти за нього заміж!

Анна з подивом подивилася на батька - маркіза Луї дю Вальї.

- З якого часу, батьку, ти наказуєш мені виходити заміж?

- Він тобі пара. Він почесного роду. Його сімейна лінія починається зі стародавніх королів, - суворо дивлячись на дочку, промовив маркіз.

- Я сказала, що не вийду за нього заміж. Це моє остаточне слово! - в тон йому відповідала Анна.

- Якщо вже ти так заговорила, і це твоє остаточне рішення, тоді сама про це повідомиш маркіза де Версі! - Батько залишив кімнату дочки.

Через потайний хід у покої Анни увійшла її найкраща подруга Катрін де Арсен, але найближчі їй люди називали її ласкаво – Кітті.

- Ти чула, що казав мені батько? - почала маркіза.

- Вибач, подруго, але я вважаю, що твій батько має рацію. Андре де Версі – гарний, знаний і багатий, у нього безліч гідних манер, які мене, якщо чесно, приводять у захоплення.

- То може, тоді зробиш це за мене?

- Ти це про що?

- Вийдеш заміж за маркіза, раз ти такої високої думки про нього.

- Ти знаєш, що я не можу цього зробити, тому що мені подобається зовсім інший чоловік.

- Знаю, саме тому дай мені самій вирішити це питання. – Анна трохи помовчала, а потім додала. - Кітті, не моє це ще кохання. Може, Андре справді відчуває до мене ніжні почуття, у чому я особисто сумніваюся, думаю, що йому потрібне тільки моє придане, а воно не маленьке. Це на перший погляд, він доброзичливий, але під цією привабливою зовнішністю ховається черствий і огидний чоловік.

Графиня глянула на маркізу.

- Я й не збиралася впливати на твоє рішення. Це твоє життя… Якщо ти відчуваєш саме те, що тільки-но мені сказала, тоді справді скажи все прямо маркізу і покінчи з цим.

- Дякую, люба. До речі, ти говорила про іншого чоловіка – не про графа Шарля де Борро йдеться?

Кітті посміхнулася.

- У нас все ніби чудово і знаєш, Анно, я, здається, закохалася остаточно.

- Це ж прекрасно!

- Не зовсім, - сумно промовила дівчина, - я не знаю, чи він любить мене. Борро з тих чоловіків, які люблять жінок, але обзаводитися сім'єю не збирається.

- Все владнається. Ось побачиш! Мені хочеться думати, що граф має до тебе ті самі ніжні почуття, що й ти до нього, - впевнено промовила Анна.

- Так, ніжні почуття як до хорошої подруги - не більше! Я все думаю, що у нас з ним різні дороги, і не тішу себе нездійсненними надіями! - раптом Кітті різко схопилася і сплеснула руками. - Я зовсім забула, навіщо до прийшла. Внизу чекає твій ненаглядний де Версі. Він сьогодні вирядився як ніколи... Думаю, знову проситиме твоєї руки.

Маркіза зітхнула.

- Нічого, зараз в нього пропаде усе бажання спілкуватися зі мною надалі, а ти не хвилюйся з приводу Борро. Все у вас буде гаразд. Ви будете разом.

- Подивимося. - Катрін підморгнула. - Так як? Звати маркіза?

Анна присіла на краєчок ліжка і набула зарозумілого вигляду. Графиня засміялася і вийшла в коридор. Незабаром пролунав рішучий стукіт у двері.

- Заходьте! – суворо промовила Анна.

Увійшов маркіз Андре де Версі. Він був високого зросту, добре складений, мав гарні виразні карі очі. Весь вигляд його свідчив про те, що він дворянин.

- Моя повага, пані, - цілуючи руку маркизі, ввічливо привітався він.

Анна трохи схилила голову у привітанні.

- Я розмовляв з вашим батьком, і він сказав мені, що ви маєте про що зі мною поговорити.

Дівчина здивовано подивилася на маркіза. Вона б все віддала, аби не зустрічатися з цим пихатим самовдоволеним франтом, але батько її думає трохи інакше. Вона подумки образилася на його, а потім тим же строгим тоном вимовила:

- Ви маєте рацію, мені справді є, що вам сказати. Пам'ятаєте, ви хотіли, щоб я стала вашою дружиною.

- Я бажаю цього усією душею.

Анна пройшлася кімнатою.

- На жаль, цього не буде! Я вважаю, що кохання має бути взаємним, а я не люблю вас, пане.

- Ви любите іншого? – уривчасто запитав Андре. Усі його надії миттю обрушилися.

- Моє серце вільне, але це не означає, що у ньому є місце для вас.

Дівчина думала, що після такої відвертої розмови маркіз негайно покине її кімнату. Вона справді не брехала: вона не любила Андре і не хотіла, щоб він був її чоловіком. Але попри всі очікування, він не пішов, він несподівано обхопив дівчину руками, міцно зчепивши їх у неї за спиною.

- Маркізе, покиньте мою кімнату, - крижаним тоном кинула маркіза.