Розділ 4. Азор'єн

Розділ 4

У палату зайшла Клара з пластирем на щоці. Сльози сипалися беззвучно, і лише коли плечі здригнулися, Леон та Грейсон схопилися з ліжок.

— Клара, що сталося? — Грейсон ледве піднявся, притримуючи груди.

— Гей, дівчинко, — тихо мовив Леон, — що з тобою?

Вона закрила обличчя долонями, наче боялась вимовити.

— Батько… — голос зірвався. — Він… не витримав.

Грейсон застиг, ніби час сповільнився. Він підійшов ближче, незважаючи на біль і поклав руку їй на плече.

— Мені шкода…

Леон відступив на крок. Його погляд став порожнім, а губи ледь рухались.

— Ні… — прошепотів він. — Я наніс йому забагато шкоди…

Напарник повернувся до нього.

— Що ти сказав?

Рудий спершу ніби не почув. Потім різко кліпнув, натягуючи посмішку, хоча було важко.

— Кажу, шкода. Просто… це все занадто.

За вікном ударила блискавка, а Грейсон спрямував на нього важкий погляд.

— Знаєш, Леоне, я дещо згадав. У кабінеті Стівенса вибух спрацював рівно в ту мить, коли ти відштовхнув мене. Ти зробив це за секунду до детонації. І коли ми повернулися до тями, на тобі майже не було ушкоджень. Хоча я бачив, як вибухова хвиля пройшла просто повз тебе.

— Ти втомився, — спокійно відповів Леон. — Травма голови, пост шоковий стан.

— Невже? Крім того, ти оглядав той кабінет не як агент. Ти дивився, наче оцінював власну роботу. А тепер, коли батько Клари помер, ти сказав “Я завдав йому забагато шкоди”. Ніхто не говорить так про того, кого навіть не торкався.

Його погляд потемнів.

— І головна деталь… ти ідеальний. Занадто ідеальний, ніби давно всіх вивчив і все спланував. Я намагався закривати на це очі, але тепер... Скажи мені: хто ти насправді, Леоне? І навіщо ведеш цю гру?

Леон опустив погляд і за вікном почався дощ.

— Владу над світом мав отримати я. Мій план був бездоганним. Але я піддався емоціям… так?

І в ту ж мить у дверях з’явився агент Секретної служби.

— Міс Коул...

— Заарештуйте його! — вигукнув Грейсон, указуючи на Леона. — Це він убив президента!

Постріл пролунав глухо, як грім крізь вату. Агент упав, навіть не встигши здивуватись. Грейсон оторопів — у руці Леона був його пістолет.

Не зволікаючи, він кинувся вперед, але рудий перехопив його з надлюдською швидкістю, стиснувши горло і піднявши над підлогою.

— Ти справді легенда, Грейсоне. Однієї деталі тобі вистачило, щоб зруйнувати все.

Двері зачинилися з глухим ударом, немов під тиском повітря. Клара стояла навколішки, дивлячись на Леона широко розкритими, вологими очима, сповненими жаху. Погляд, який він бачив не раз. У пеклі. У тих, кого не зміг врятувати, коли його самого принижували й ламали вищі демони.

Руки Леона затремтіли. Він відпустив Грейсона і той, кашляючи, впав на підлогу.

— Я не хотів цього… — рудий відступав до вікна. — Я просто хотів, щоб мене побачили. Щоб цінували. Я не хотів…

— Ми… цінували тебе… — ледве вимовила Клара.

Леон завмер. Його обличчя смикнулося, і на шкірі проступили темні плями.

— Ні, — він схопився за голову. — Ні-ні-ні…

Пальці видовжились, нігті загострились у кігті. Під шкірою на чолі прорізались роги, а за спиною розгорнулись чорні, спотворені крила. Лампи у палаті спалахнули й вибухнули, обсипаючи підлогу іскрами.

— Чому зараз? До зворотної метаморфози лишилася ще година…

Грейсон, підводячись із підлоги, поглянув на нього з подивом і жахом.

— Ти… демон…

Леон різко підняв голову. Металеві рами вікон завібрували, апарати засичали. З-під підлоги пішла низька вібрація.

— Палата ось-ось завалиться! 

Демон розправив крила, і від удару повітря посипалася штукатурка.

— Тримайтеся за мене!

Грейсон вагався, але швидко схопив Клару й ухопився за демонічну руку. Вони вирвалися крізь вікно, і в ту ж секунду блискавка впала в будівлю. Вибух був такий, що полум’я прорізало туман, а в небі залишилася лише чорна воронка диму.

Леон приземлився на дах іншого корпусу з ними на руках і обережно поставив на ноги.

— Ти щойно… — Грейсон озирнувся, не вірячи очам. — Знищив половину лікарні!

— Не я, — видихнув Леон. — Та через мене. У світі смертних мій справжній вигляд — отрута для самої реальності. Пробачте...

Клара зробила крок до нього.

— Леоне…

— Не називай мене так. Це ім’я я взяв, щоб бути ближчим до вас. Але... я зробив занадто багато зла. І тепер маю виправити бодай щось.

Він розкинув руки.

— Я поверну тих, кого забрав.

— Що ти… — почав Грейсон, але не встиг.

Зелене проміння з очей Леона розлетілося крізь стіни, дим, вогонь. Із попелу, з-під плит і пилу почали з’являтися фігури: охоронці, медики, президент, ті, хто ще кілька хвилин тому були мертвими. Навіть агент Секретної служби, якого він вбив, знову був живий.

Клара прикрила рот долонею.

— Це неможливо…

— Можливо, — відповів Леон, ледве стоячи на ногах. — Поки душі ще не пішли з цього світу.

Грейсон нахмурився.

— А що з радником?

— Стівенс живий, — у демона з’явилася задишка. — Відпочиває в одному з готелів після сеансу гіпнозу. Скоро прийде до тями.

Грейсон зробив крок уперед, коли почув тяжке дихання Леона.

— Що з тобою?

— Демони не мають права повертати мертвих. Навіть тих, кого вбили самі. Диявол забирає мене для покарання... або навіть смерті.

— І ти знав про це?!

— Так, — ледь усміхнувся рудий. — Але хіба це важливо?