Розділ 2. Кави не бажаєте?

Розділ 2

Клара сиділа біля вікна, спершись щокою на долоню.

Світло з вулиці лягало на її обличчя, підкреслюючи блідість шкіри. Волосся у неї світле, майже біле, спадало на плечі. Навіть вії були білі, через що блакитні очі здавалися світлішими.

Коли вони зайшли, Леон на мить зупинився, піднявши брови:

— Вау…

Грейсон, не звертаючи уваги, коротко представився:

— Агент ФБР Грейсон Харт. Це мій напарник — Леон Вейр. Ми з Чорного відділу.

Клара повільно підвела очі, мовби крізь сон.

— Ви прийшли дізнатися, що сталося…

— Так, — кивнув Грейсон. — Мені потрібно уточнити кілька деталей. Ви були на місці подій, тож будь-які дрібниці можуть мати значення.

Він розкрив блокнот, витягнув ручку.

— Хто був поруч із президентом безпосередньо у момент інциденту?

— Його радник із безпеки, Майкл Стівенс, і прес-секретарка... — вона на мить замислилась. — Анна Блейк.

Грейсон коротко записав.

— Що ви бачили, коли згасло світло?

— Тільки силует... — вона заплющила очі, намагаючись згадати. — Темна тінь біля входу, але вона… була дивною. А потім крик... 

Тиша затягнулася. І тут Леон, що весь цей час стояв осторонь, раптом хлопнув у долоні:

— Кави не бажаєте?

Грейсон кинув на нього спокійний, але красномовний погляд.

— Ми працюємо, Леоне.

— Саме так! Психологічна стабілізація підозрюваних і свідків — частина мого профілю, нагадаю. І повірте, кава — найкращий помічник!

Дівчина здивовано кліпнула очима.

— Ви серйозно?

— Абсолютно. Кава — це маленький обман мозку. Вона каже йому: “все добре, чого паришся, можеш дихати”.

Леон нахилив голову, ніби зізнаючись у змові, та додав:

— А потім, можливо, і їсти захочеться.

На її обличчі промайнула посмішка.

— Можливо.

Грейсон важко зітхнув, прибираючи блокнот у кишеню.

— Гаразд. Давайте вип’ємо кави.

***

Автомат стояв у кінці коридору, біля великих вікон, за якими туман стеріг обриси ранкового міста.

Клара стояла трохи осторонь, поки Леон нахилявся до панелі, щось натискаючи. Біля неї чергував агент Секретної служби.

— Отже, — сказав рудий, — одна чорна без цукру для міс Коул.

Він озирнувся і додав:

— Ви ж саме таку любите, правда?

Вона кивнула.

— Звідки ви знаєте?

— Інтуїція. Ну і колір очей. Класика. Холодна кава, холодний розум.

Клара ледь помітно усміхнулася.

— А вам, агенте Харт?

— Латте, — відповів той коротко.

— Серйозно? — Леон округлив очі. — Я думав, ви з тих, хто п’є чорну каву й жує залізо.

— Латте, — повторив Грейсон без емоцій.

Леон театрально підняв руки.

— Як скажеш, бос.

Він натиснув кілька кнопок і задумливо глянув на третій стаканчик.

— А мені, будь ласка, ірландський віскі.

— Це ж просто ароматизована кава, — кинула Клара.

— Так, на жаль, — зітхнув Леон. — У ній немає справжнього віскі. Інакше я б уже танцював джигу біля вашого президента.

Дівчина тихо засміялася, прикривши рот долонею. Грейсон підняв погляд:

— П’яним ти б мене довів до ручки.

— Ну, принаймні комусь було б весело, — відказав рудий і простягнув усім стаканчики.

Клара зробила ковток, притискаючи пальці до теплого картону.

— Я пам’ятаю, як того вечора батько сказав, що зустріне когось важливого. Його радник, Майкл Стівенс, прийшов до нього незадовго до виступу. Вони довго говорили. Коли я зайшла, Майкл виглядав… дивно, ніби знає щось погане.

Грейсон кивнув.

— Ми поговоримо з ним. Де він зараз?

— У своєму кабінеті, у відділі національної безпеки. Він часто там ночує.

— А прес-секретарка? — уточнив Грейсон.

— Анна Блейк теж була поруч, але я не помітила чогось не типового.

Леон обережно втрутився:

— Її вже перевірили вночі. Алiбі залізне, все чисто.

Клара перевела погляд на нього.

— Тоді почніть з Майкла. Але я піду з вами. Він мене знає. І, можливо, зі мною буде відвертіше.

Грейсон підняв брову.

— Це виключено. Секретна служба не дозволить.

— Дозволить, — спокійно відповіла вона. — Я сама з ними поговорю.

Вона поставила стакан на підвіконня, розвернулася і пішла до охоронця.

Леон спостерігав із зацікавленістю, як актор за роботою іншого актора.

— Знаєш, — мовив він, відпиваючи ковток свого “ірландського”, — я ставлю на те, що через п’ять хвилин вона отримає дозвіл.

— Ти занадто самовпевнений.

***

Коли вони вже їхали у чорному «Шевроле», туман став ще густішим. На передньому сидінні мовчки вів машину Грейсон. Позаду Клара смакувала піцу, а Леон поруч, із самовдоволеною посмішкою, сьорбав каву з термокружки.

— Я ж казав, що у неї все вийде.

— Вгадав.

— Не вгадав.

— Вгадав.

— Не вгадав, а передбачив!

Грейсон зітхнув.

— Почуваюся, ніби везу ясновидця і спадкоємицю трону.

— Тоді, можливо, музику включимо? — запропонував Леон. — Щось бадьоре… з мотивом перемоги?

Клара підняла вгору телефон і радісно вигукнула:

— О, у мене є одна чудова пісня!

— От це я розумію командний дух! — підтримав рудоволосий.

Грейсон повільно перевів на них погляд у дзеркалі заднього виду.

— Якщо це щось із танцювальним ритмом, то я висаджу вас обох.