Сімнадцятий розділ

Сьогодні у вітальні агентства було на диво голосно, усі четверо сиділи за великим столом і щось бурхливо обговорювали, не так як завжди.

— Як пройшло знайомство з Савицьким? — запитала подруга.

— Нормально. Ну, перше враження в мене про нього хороше, — Марина усміхнулась. — Ми домовились разом діставати Марго, і, до речі, він підтримав мою ідею революції. У нього класне почуття гумору, а от сестричка, виявляється, дуже серйозна.

— Виправиш, якщо захочеш, — сказав Зорін.

— Не знаю, чого я хочу. Зрозуміла тільки, що моє ставлення до Агнеси змінилося. Спочатку, коли я про неї дізналась, подумала: може, в неї така робота, може... не знаю, була причина такого вчинку. А зараз я перестала її виправдовувати і не розумію, як взагалі могла до такого дійти? Виправдовувати людину, яка завдала болю моїй сестрі? Яка я дурна, боже.

— Що вирішила робити?—продовжила Катерина.

— Ну, як ти кажеш, у нас великі можливості. І є кілька особистих причин помститись Вінстингаузерам. Наче з’явилась якась ненависть до них усіх. Як можна бути такими жорстокими? — звичним, трохи обуреним голосом сказала дівчина. — Яке вона має право робити боляче іншим? Хто вона така? — цього разу в її тоні чулась образа, дівчина сиділа не зовсім рівно, підперла двома пальцями голову біля лоба, а руку сперла на тверду поверхню.

— Хочеш її вбити? —знову запитав Антон.

— Ні.  — одним кутиком губ усміхнулась вона. —З яких пір смерть —покарання?—Безбожна кілька секунд вдивлялась у чорноту столу, а потім підняла погляд з під лоба на хлопця. —А ви придумали щось?

— Так, — на автоматі відповіла та. — Є одна ідея, але я не дуже знаю, як її реалізувати. А ще у мене з’явилася цікавість до Огневи. Не знаю чому, але я хотіла б краще з нею познайомитися. Один момент у книзі мені не дуже подобається. А ще один виглядає дивно.

-Як ми вже вирішили влаштовуємо революцію. Марина не хоче зупинятись на Новелі.-поглянув на неї Антон.

-Так, тому що якщо я зроблю Марго власницею Новелю, інші з союзу будуть проти, це небезпечно.-підтвердила дівчина.-Я пропоную один спосіб.-вона підійшла до дошки на стіні.-У нас є Небесний союз, який очолює Валерія Содох. Це вона ввела Ангельський кримінальний кодекс триста дев’яносто п’ять років тому. Агнеса стала президенткою Новелю приблизно у той же час, у 1501 році. Її сестра стала президенткою Аристиду у 1506 році, Мілена працює на Анфісу, вона віце-президент. Але як я дізналась ні Анфіса ні Агнеса не власниці островів, а тільки представники, держави належать їх батьку, Віктору Вінстингаузеру, тож викупити Новель можливо без участі Агнеси. А от що з Анфісою робити я не знаю, але якби Мілена стала президентом Аристиду їх би почали боятись, це б додало Марго сили. Також у нас є Мара Дарк, вона і власниця і президентка Езелінду, її віце-президент Грасиель Аскальд, колишній коханець Мілени, і їх змусили воювати одне проти одного, у військовому сенсі. Є Аніта Дарлінг, найкраща подруга Валерії, вона власниця Ієзавелю, не дуже впливова, її заступник Натаель Бадтлер. Жоден з віце-президентів, за словами Мілени, не згоден з їх політикою, це нам на руку.

-Нам доведеться розвалювати союз.-сумно але уважно спостерігаючи сказав Артем.

-Так. Оскільки уже грудень, до першого червня 2023 року я планую зробити Марго власницею Новелю. А потім перейдемо до Аристиду, але бажано придумати щось за короткий час, бо можуть виникнути проблеми у Марго.

-Я дізнався про партійну війну у союзі, між Новельськими демонами і Ієзавельськими ангелами, це партії, які воюють останні шістсот років. Але цікавіше те, що Натаель Бадтлер, який працює віце-президентом у Ієзавелі, також є Херувимою, посада така у них висока, -пояснив він поглянувши на нахмурену Катю,-якщо він стане Серафимою, а ми знайдемо людину для нашої посади, Інфернахт, то і війну закінчимо. В результаті партії й союз розпадуться. І більше ніхто ніколи і нікому не зможе дорікати цим клеймом.

-Я все розумію,-раптом сказала Катастрофа,-але на біса ділити все так загально на добро і зло?

-Я думаю це Валерія як їх верховна придумала. Щось змусило її на цьому зациклитись.-припустив Зорін.

— Ми вже не життя моєї сестри пишемо, а всесвітню змову розбираємо.—засмутилась дівчина.

— А ти думала, у влади немає таємниць? — почувся холодний, байдужий голос зі сходів.

Позаду стояла висока жінка з звичною косою,одне пасмо якої було сивим, на правому плечі, в чорному, строгому одязі, з пов’язкою, схожою на тонкий літній шарф темно—синього кольору на шиї, і в чорних шкіряних рукавичках. Здавалось, крім обличчя й трохи шиї, нічого не було видно. Моторошна поява.

Марина не здригнулась, не повернулась, і по її тілу більше не бігли мурашки при появі цієї особи. Вона лише через плече кинула:

— І вам доброго дня.

Троє її друзів насторожено сиділи на місцях, здивовані її появою нізвідки.

— Цікаві фокуси, — сказав Антон. — Нас навчите?

— Навчу. Знадобиться, — так само відповіла жінка.

— Я думала, буде менше загадок, — сказала Безбожна, повернувши голову.

— Це тільки початок, — вона повільно спустилась униз.

— Принаймні ми знаємо, що ви не ворог, — ніби між іншим сказала Катерина.