Дев'ятий розділ

Марина домовилася зустрітися з друзями у бібліотеці. Це тепер стало  їхнім улюбленим місцем для розмов, бо тут можна було не лише сховатися від зайвих вух, а й знайти якусь корисну інформацію.

Коли дівчина зайшла, вони вже чекали. Артем сидів, розвалившись на стільці, Катя щось швидко записувала у блокноті, а Антон розглядав книги на полиці.

— Безбожниця,ну нарешті, — Артем кинув на неї погляд поверх чашки з кавою.

— Я ж не спізнилася, — Марина опустилася на стілець навпроти.

— Але ми чекали. А чекати нудно, — усміхнувся Антон, відкладаючи книгу.

— Ну тоді, щоб вам не було нудно, я розповім вам дещо цікаве, — Марина сперлася ліктями на стіл. — Я хочу влаштувати одну людину викладачем французької.

Катерина відірвалася від записів і звузила очі.

— Кого?

— Савицького, — Марина глянула на неї з викликом, очікуючи реакції.

— Того дивного типа, про якого ти говорила? — Артем подався вперед.

— Він не дивний, — Марина закотила очі.—я його не знаю.І це проблема.Ми ж і про нього збираємось писати.

— Ага, не дивний, але тобі раптом захотілося зробити його викладачем, — продовжував Артем.

— У мене є на це причини. По—перше, у нас універ шукає викладача французької. По—друге, він реально добре знає мову.По—третє,є спосіб і Марго з ним зустріч влаштувати і дізнатись краще.

Антон усміхнувся.

-Та ти майбутній купідон.

Марина відвела погляд.

— Цікаво.Ну Марго ще якось казала, що він живе в Езелінді. А це французька територія.

—Розумно, — протягнув Артем.

— Та не те слово, — Катя ледь помітно усміхнулася.

-Мені подобається що Артем помічає недоліки у нашій справі.Він спостерігає збоку,і не керується емоціями.-раптом похвалила Безбожна хлопця.

—Це плюсик в карму?-отримавши кивок дівчини,він продовжив,-Ну добре. А який план?

Марина усміхнулася.

— Для початку треба переконатися, що вакансія ще актуальна. І, можливо, трохи допомогти правильним людям прийняти правильне рішення.

— Я так і знав, що це не буде просто, — хмикнув Антон.

— Зате цікаво, — Катастрофа перегорнула сторінку блокнота, ніби вже почала щось продумувати.

Безбожниця підняла чашку з кавою і відчула, як у грудях розливається задоволення. Цей день вона точно провела не даремно.

Лампи під старовинною різьбленою стелею кидали м’яке світло на темне дерево столів. У бібліотеці пахло пилом, папером і ледь відчутними нотками кави, яку хтось таємно проніс із собою. Вони зібралися за столом у далекому кутку — між стелажами, де зазвичай не було людей.

Марина, схилившись над аркушем паперу, уважно дивилася на імена у списку. Вона не писала книжку — вона писала реальність.

— Гаразд, повторюємо, — письменниця відклала ручку й подивилася на друзів. — Наш ректор..

— Олексій Сергійович, — швидко відповів Артем, відкидаючись на спинку стільця.

— І він...?

— Принципова людина,тож дати хабаря не вийде — хмикнувши додав хлопець.

— І що ми робитимемо? —Антон підняв брови.

-Треба підсунути йому папку з потрібною інформацією на Савицького.

Марина задумливо постукала пальцями по столу.

—Нам треба потрапити у його кабінет.

—Нам треба придумати як— впевнено сказав Антон.

—Єдиний спосіб потрапити у кабінет ректора-щось накоїти.— Артем перехилився вперед, стискаючи руки в замок.

— На мене не дивіться,-сказала Безбожна.-Ніхто не повірить що я щось накоїла.

—Я взагалі не з вашого університету. — підняла руки здаючись Катастрофа,і дівчата синхронно сфокусували погляди на хлопцях.

—Ну битись ми точно не будемо,—Артем першим відкинув одну з теорій,—Ми ж друзі,чого битись?

— Але чудити ми вміємо.-повідомив радісну новину Зорін.

— Хто б сумнівався.-схилила голову на бік Катерина й все ще лукаво усміхалась.

— Що б ще ми могли зробити?— Антон замислився.

— Катя ти щось таке знаєш?-почувся голос письменниці.

— Я знаю незаконне.

— За що студенти взагалі можуть до ректора відправити?-поцікавилась Безбожна,що досить тихо себе поводила.

-За порушення дисцепліни,бійку,сварку,булінг,скарги від інших..-Артем навіть почав згадувати правила.

Марина клацнула пальцями.

-У вас є у групі хто вас не долюблює?-раптом запитала та.

-Ні,мабуть,ми просто такі учні які завжди щось коять.-знизив плечима Зорін.

-А тепер ви влізаєте в порушення закону.-невесело проголосила Катерина.

-Ну то скарга буде анонімна.

-Ти диви на неї,як швидко ідеї з’являються.-підмітив Виговський.

-Доведеться швидко думати у майбутньому.Мені ще треба придумати зустріч Яна з Марго,за кілька днів виходить.-пожалілась Марина.

Дівчина опустила плечі, поклала руки на стіл і схилилась на них, тяжко видихнувши. Її довге волосся розсипалося по столу, ніби завіса, що ховала втому й напругу останніх днів. Катерина співчутливо подивилася на подругу, надула губи, ледь-ледь зітхнула й обережно пересунула до неї чашку з теплою кавою.

Артем мовчки простягнув руку через стіл і ніжно провів пальцями по голові Марини, ковзаючи поміж пасмами волосся. Рух був обережний, ніби боявся розбити її крихку втому, але й щирий, з тією тишком прихованою турботою, на яку він зазвичай не наважувався.

Антон підняв брову, спершу здивовано глянув на Артема, а потім — на Катю. Його погляд був напівжартівливий, напівзацікавлений, але він промовчав, уперше не вставивши гостру репліку.

Катя ж опустила очі, усміхнулася краєчком губ, і тихо сказала:

— Їй потрібно відпочити. Хоч би годину.

Марина не відповіла, але її плечі трохи розслабилися, наче дотик і мовчазна підтримка друзів змогли пробитися крізь шар напруги. Вона не підвелася, але легенько хитнула головою — то була її тиха подяка.

—Може,ми просто зірвемо лекцію?— запропонував Артем тихо.

—Вам за це влетить.— озвалася Катя з куточка, не піднімаючи погляду, але голос у неї звучав серйозно.