Пролог

     Ця книга могла б початись легким «світло з вулиці освітлювало кабінет..» Але це Новель, тут немає світла.

У темну кімнату зайшли дві постаті у білій формі, що світилась так, ніби заміняла лампу. Жінка витягнула з шухляди у столі синю книгу з красивими золотими візерунками на обкладинці, вона була зношена але ціла, сторінки жовті, але майже порожні, й поклала її на тверду поверхню. Взяла маленький папірець з кошика, щось написала, вклала між сторінок і легко відштовхнула книгу до чоловіка, що стояв у протилежній стороні з майже байдужим обличчям.

— Робимо все по старій інструкції. Цей вибір буде неймовірно історичним. – Вона з усмішкою віддала наказ, і вже відчувала солодкий присмак грандіозного майбутнього.

Чоловік навіть не поглянув у її бік, просто взяв книгу й збирався вийти. Посмішка з її обличчя зникла разом з блиском в очах, і вона тихо, розчаровано видихнула. Підійшла до нього ззаду, зупинилась так близько що її подих був відчутний на шкірі, поклала долоню на його плече, і з краплею надії у голосі запитала:

— Що ти відчуваєш до мене?

— Жалість. —  Відповів він холодно й зачинив за собою двері.

Жінка залишилась стояти у повній темряві, без світла місяця чи зірок, з зажмуреними від образи очима, по її шкірі пробіг болючий холод, а бажання плакати стискало горло.

На вулиці було холодно, як завжди, вікна майже ніде не світились але ліхтарів було скільки, скільки зірок на небі колись. Він тяжко видихнув і прочитавши записку з книги нахмурився.

«Не може бути. Вона що зовсім збожеволіла?» обурився чоловік подумки, та важливим було інше: що тепер робити? Він постояв кілька хвилин на морозі, збираючи думки, згадуючи минуле, й по дорозі до, на вигляд простої будівлі за рогом, викинув папірець у смітник.

Кімната на перед останньому поверсі чекала доки її зачинять, але його посвідчення змусило охоронця відчинити двері головної зали. Він швидко пройшов повз ряди полиць шукаючи потрібну ще одну книгу, на ходу придумуючи як діяти далі. Світло у залі не увімкнули, тому доводилось добряче придивлятись до сотні однакових обкладинок. Знайшовши потрібну він швидко просунув її до себе, й запхнув до внутрішньої кишені сірого пальта. Він кинув погляд на вхідні двері де охоронець стояв до нього спиною, й усміхнувшись вийшов з зали, не дивлячись на іншу особу.

Щойно чоловік відійшов на безпечну дистанцію від усього, що могло його прослуховувати чи стежити за ним, піднявся на дах резиденції й окинув поглядом Окаліту. Столиця острову нагадувала перевернутий світ, унизу мов зорі вогні ліхтарів, зверху густі хмари наче спляче місто. І три його наступні цілі на величезній площі. Спочатку треба добре думати, а потім діяти, хоча люди піддаються емоціям, і хто зна який буде результат якщо вибір буде робити янгол. Він дістав телефон, і не звернувши увагу на досить пізню годину, набрав не підписаний номер.

— Розбудив?

— Ні. — Була спокійна відповідь, без жодного натяку на сонливість.

— Є важливе завдання для тебе. Прийди завтра зранку у бібліотеку на головній вулиці, я залишу для тебе дещо.

— Я думав що вже виконав усі свої обов’язки.

— Ти так. А я ні, і мені дуже потрібна твоя допомога. До того ж це в твоїх інтересах.

Співрозмовник сам вибив, і чоловік дістав книгу з кишені щоб впевнитись у своїх намірах. Залишилось придумати план дій. Ця людина сама впорається з виконанням.